Акцен­товане наріжжя зорово замикає пер­спективу першого кварталу вул. Рей­тарської на її зламі, фіксує перехрестя вулиць. Після перепланування Старого Києва в кін. 1850-х рр. першою влас­ницею садиби була дворянка К. Воя- ковська. Родина Вояковських володіла садибою до 1886, коли її придбав рот­містр М. Івашкевич. Через рік у садибі був зведений новий будинок за про­ектом арх. В. Ніколаєва (вул. Стрі­лецька, 24). Наступними домовлас­никами були купець 1-ї гільдії київ­ський почесний громадянин А. Ку- перник та його спадкоємці, з 1902 — козак П. Сокольников. За купчою від 13 січня 1912 садибу придбала дружина присяжного повіреного Г. Шлензкевич, яка замовила арх. О. Вербицькому про­ект наріжного житлового будинку на місці попереднього двоповерхового з цегли та дерева. Проект затверджено 1912, реалізовано 1913. О. Вербицький здійснив також технічний нагляд за будівництвом (за проведенням земля­них робіт на поч. 1912 спостерігав представник Київського товариства охорони пам'яток старовини і мис­тецтва). В 1980-х рр. здійснено капі­тальний ремонт, який разом з попе­реднім пристосуванням будинку під комунальне житло частково погіршив первісні архітектурно-планувальні ха­рактеристики споруди (заміна пере­криттів, втрата первісного оздоблення інтер'єрів, спрощення декору й силу­ету фасадів).

П'ятиповерховий з напівпідвалом, це­гляний, частково тинькований, пофар­бований по тиньку й цеглі. У плані П-подібний зі зрізаним наріжжям, дво­ровими ризалітами й проїздом у крилі з боку вул. Стрілецької. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах вальмовий, зі світловими ліхтарями та шпилем, по­криття бляшане. Планування двосек­ційне, поверхи з'єднані парадними схо­довими клітками з ліфтами та чорними сходами, входи — з боку довгого фа­саду на вул. Рейтарській. Будинок був обладнаний електричним освітленням, центральним водяним опаленням, теле­фоном, центральним пиловсмоктува- чем, каналізацією. У напівпідвалі пе­редбачалися три—шестикімнатні квар­тири, на першому поверсі дво—чо­тирикімнатні, на другому чотири—шес­тикімнатні, на третьому—п'ятому по­верхах чотири—п'ятикімнатні. Великі квартири включали вітальню, їдальню, кабінет, спальню, дитячу кімнату, кім­нату для прислуги, кухню, ванну, санітарний вузол. Службові приміщен­ня загального користування (льодовня, швейцарська, двірницька, пральня, прасувальня тощо) містились у напів­підвалі та на першому поверсі. Вирішений у формах класицизуючого модерну. Композиція споруди асимет­рична з вежкою-еркером на наріжжі. Скульптурний та архітектурний декор фасадів цегляний, спрощених геомет­ричних форм з прямокутної, подекуди лекальної цегли (нішки, вертикальні та горизонтальні гурти, зубчасті пояски) й ліплений (рослинний та анімалістичний орнаменти, маскарони, іоніки, вази, волюти, гірлянди, розетки). Металевий декор (ґрати балконів, стулки воріт) чіткого рисунка, з простих вертикаль­них елементів із заокругленими встав­ками.

Головний фасад на вул. Рейтарській має майже симетричну побудову з під­кресленою центральною частиною і дещо відмінними флангами. Цент­ральне п'ятивіконне прясло на першо­му поверсі містить однакові аркові віконні прорізи та дверні отвори. На верхніх поверхах вікна прямокутні, видовжених пропорцій: на другому— четвертому здвоєні, на п'ятому строєні

із         заокругленими вузенькими простін ками. Прясло завершено пологим кри­волінійним щипцем із заокругленим верхом, пластично збагаченим ліпле­ним барельєфом з рослинними мотива­ми, вазою і маскароном. Дві вузькі вертикальні лопатки, що перетинають поле щипця, первісно увінчувалися декоративними вазами (втрачені). У центрі щипця витягнуте по вертикалі шестикутне горищне віконце. Вісь прясла акцентовано балконами з мета­левими ґратами, фланги — ґранчас- тими еркерами на рівні другого— четвертого поверхів. Еркери нагорі мають балкони, над прямокутними дверними отворами яких розміщені барельєфні композиції, вище — типові для будівель періоду модерну вінцеві площинні карнизи-піддашшя зі смуга­ми іоніків під ними. Міжвіконня дру­гого—четвертого поверхів трактовано як модифіковані ордерні пілястри з іонічними капітелями та своєрідними канелюрованими цоколями, прикра­шеними великими жіночими маскаро- нами та гірляндами (за проектом на місці маскаронів на рівні другого поверху передбачалися рельєфні бага­тофігурні сюжетні панно, що мали ут­ворити фризову смугу вздовж вулиць Рейтарської і Стрілецької; не були реалізовані, вірогідно, з економічних міркувань). Бічні площини головного фасаду містять ґранчасті балкони й прямокутні вікна, строєні на рівні дру­гого—четвертого поверхів і здвоєні, з глухими арками-сандриками на п'ято­му. Фланги фасаду деталізовано відмін­но один від одного: наріжний запов­нено круглим у плані чотириповер­ховим еркером, протилежний плаский виділено розкріповкою, увінчаною три­кутним парапетом, прикрашено ба­рельєфами з маскароном (на другому поверсі) й розеткою з гірляндами. Четвертий поверх еркера, що виріз­няється вишуканою пластикою за ра­хунок напівкруглих у плані простінків, увінчано стрімким шпилем, завдяки чому його композиція справляє вра­ження вежки. Виступ еркера підтримує масивний кронштейн, орнаментований ліпленням (за проектом тричвертєва дорична колона).

Асиметричний фасад з боку вул. Стрі­лецької завершено ламаним трикутним щипцем, подібним до щипця головного фасаду. Центральну двовіконну площи­ну на рівні другого—четвертого по­верхів розкреслено шестикутними в плані балконами й відокремлено від наріжжя простінком з вертикальною вузькою лопаткою, декорованою ліпле­ною орнаментальною гірляндою на всю висоту й ліпленим рослинним ба­рельєфом угорі. На правому фланзі над отвором проїзду зі зрізаними кутами влаштовано житлову антресоль, над верхнім поверхом — карниз. Характерною рисою вуличних чолових фасадів є зіставлення відкритого цег­ляного мурування з опуклою розшив­кою швів і тинькованих поверхонь, зорово об'єднаних пофарбуванням. Дворовий фасад вирішено виключно в цеглі, декорований стримано.

Будинок виразно акцентує як пе­рехрестя вулиць, так і найвищу точку природного рельєфу міста, вдало фор­мує складну ділянку червоної лінії за­будови. Є значним витвором арх.

О. Вербицького періоду пізнього мо­дерну.

1914—16 квартиру № 4 займала ре­дакція щомісячного журналу «Вест- ник магнетизма» та однойменне ви­давництво.

1917—18 в квартирі № 14 містилася редакція українського сатирично-гумо­ристичного журналу (двотижневика) «Ґедз». Друкував сатиричні вірші й ма­люнки, приказки, анекдоти, політичну сатиру на відомих діячів Тимчасового уряду і більшовицької партії. Співви­давцем був Стешенко Іван Матвійович (1873—1918) — літературознавець, пи­сьменник, педагог, громадсько-політич­ний діяч. У цей період член УЦР і Ма­лої Ради, генеральний секретар освіти, головний інструктор Міністерства ос­віти УНР. Редактор-видавець — С. Бі- ський. У журналі співпрацювали відо­мі діячі культури, які підписувалися псевдонімами: Причепа (Ю. Стрижев- ський), Рудий (В. Елланський), Сивень­кий В. (В. Самійленко), Сивошапка (К. Вротновський), Старий Ґедз (ймо­вірно, В. Королів), Шершень (С. Черка- сенко) та ін.

1917    за редакцією С. Біського видавав­ся неперіодичний журнал легкої сати­ри і фарсу «Реп'яхи». Квартира редак- тора-видавця була редакційною адре­сою обох журналів.

У 1915—30-х рр. у квартирі № 6 прожи­вав Вербицький Олександр Матвійо­вич (1875—1958) — архітектор, інже­нер, педагог, дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945). У ці роки цивільний інженер Міської управи, в радянський час викладав у художньому та інженерно-будівельному інститутах. У період проживання в цьому будинку за його проектами побудовано ком­плекс дитячого притулку в Черкасах (1916), залізничний вокзал станції «Київ—Пасажирський» у Києві (1927— 32). Брав участь у проектуванні та спо­рудженні житлового будинку наукових співробітників на вул. Лютеранській, 21/12 тощо. Раніше жив на вулицях Володимирській, 30 (1904—05), Золото- ворітській, 15 (1907), Ірининській, 5 (1908—09), Анненковській, 15 (тепер вул. Лютеранська; 1910—14); після Великої Вітчизняної війни — на вул. Володимирській, 22 (1944—58).

1983—86 у квартирі № 41 жив Тимошенко Юрій Трохимович (псевд. — Та­рапунька; 1919—86) — артист естради і кіно, народний артист УРСР (з 1960). На естраді — з 1940, з 1959 — в Укр- концерті. Виступав разом з актором Ю. Березіним (псевд. — Штепсель). 1992 на будинку встановлено бронзо­ву меморіальну дошку Ю. Тимошенку (ск. М. Рапай, арх. В. Дормідонтов). Тепер тут містяться Міжнародна юри­дична компанія і консульський відділ Посольства Естонської Республіки в Україні [1236].