П'ятиповерховий з напівпідвалом, цег­ляний, тинькований, у плані Т-подіб- ний, з двома квартирами на поверсі. У правому крилі фасадного об'єму ар­ковий проїзд на подвір'я. Перекриття пласкі. Дах похилий, з бляшаним по­криттям. Над сходовою кліткою влаш­товано світловий ліхтар. Зв'язок усере­дині квартир коридорно-анфіладний. Архітектура головного фасаду харак­терна для пізнього раціонального мо­дерну. Його композиція симетрична відносно розташованого над входом центрального заокругленого в плані еркера, завершеного на рівні п'ятого поверху балконом. Бічні розкріповки над вінцевим карнизом переходять у щипці, оформлені ліпленим рослинним орнаментом. У тривіконних частинах між еркером і розкріповками — балко­ни, огороджені металевими ґратами модернізованого геометричного рисун­ка. Тинькування цоколю імітує руст, решту площини фасаду (первісно у відкритій цеглі) вкрито імітацією муру­вання, поєднаного з ліпленими декора­тивними вставками. Основним засобом пластичного вирішення фасаду є гру­пування різних за пропорціями і фор­мами прорізів вікон — прямокутних і аркових (другий поверх), за характе­ром оформлення перемичок і підвікон­них фільонок.

Дворовий фасад оздоблено окремими елементами архітектурного декору, се­ред яких вирізняються об'ємні члену­вання двох профільованих гуртів та прямокутних підвіконних нішок різно­го геометричного рисунка. Незначного виносу карниз підкреслюють зубці — одиночні на головному корпусі та здвоєні на брандмауері. Дворове крило будинку за аналогією з парадним фа­садом візуально збагачено ускладне­ною конфігурацією вхідних частин з дерев'яними стулками дверей зі склад­ними вітражними заповненнями верх­ніх фрамуг.

Інтер'єри вестибуля і окремих житло­вих приміщень прикрашають живопис і ліплення. Симетрична лінійна ритміка поліхромної скульптурно-живописної композиції плафона на стелі вестибуля має типовий для модерну орнаменталь­ний характер. Це складнозакомпонова- ний звивистий рельєф, переплетений барвистими зображеннями квітів. Пла­фон — у подвійній об'ємній зеленкува­то-жовтій рамці, в одному з поясів якої вміщено орнаментальну компо­зицію з квітів і листя лотоса, у друго­му — ліплені гірлянди. Рельєфи у ви­гляді букетів з квітучої шипшини, тро­янд і голівок маку прикрашають також верхні частини стіни, розкреслені на фільонки.

У квартирах, де збереглися груби, по­ряд з традиційним мотивом квіткового орнаменту використано сюжети з мі­фології. У ліпленому декорі груб зустрі­чаються зображення алегоричних жі­ночих голівок. У квартирі № 8, яка, ймовірно, належала колишньому власнику будинку, на стінах збереглися софіти й фризи (зі зміною рисунка у кожній кімнаті: лотоси, троянди, анге­ли). Окремі подібні елементи декору є і в інших квартирах.

Будинок має значну архітектурну цін­ність як пам'ятка раціонального модер­ну, в якій збереглося мистецьке оздоб­лення інтер'єрів.

З 1920-х рр. до 1941, 1945—73 у квар­тирі № 6 жив Коломійченко Михайло Сидорович (1892—1973) — хірург, за­служений діяч науки УРСР (з 1954). По закінченні медичного факультету Київ­ського університету (1919) працював у ньому, згодом — у Київському медич­ному інституті: заступник директора з наукової роботи (1930—35), декан сто­матологічного факультету (1931—34), професор (з 1936), завідувач кафедри загальної хірургії (1955—73). Учасник Великої Вітчизняної війни 1941—45. Автор понад 130 наукових праць. До­сліджував проблеми хірургії шлунка, стравоходу, підшлункової залози, а та­кож невідкладної хірургії, ряд праць присвятив історії медицини, зокрема біографістиці. Першим в Україні робив складні пластичні операції зі створення штучного стравоходу з товстої і тонкої кишок.

1928-41, 1944—74 спочатку у квартирі № 6 (разом з братом), потім у квартирі № 7 мешкав Коломійченко Олексій Сидорович (1898—1974) — отоларинго­лог, чл.-кор. АН УРСР (з 1967), заслу­жений діяч науки УРСР (з 1955). У цей період працював в отоларингологічній клініці Київського інституту вдоскона­лення лікарів (1928—35), у лікарнях Києва (з 1936). З 1944 завідувач кафед­ри Київського інституту вдосконалення лікарів, у 1952—60 начальник відділен­ня лікарні 4-го управління МОЗ УРСР. 1960—74 директор організованого ним Київського науково-дослідного інсти­туту отоларингології, який тепер но­сить ім'я вченого, одночасно головний отоларинголог МОЗ УРСР. Одним з перших в СРСР почав широко застосо­вувати хірургічне лікування отосклеро­зу. Створив школу отоларингологів України. Лауреат Ленінської премії (1964). Наукові праці присвячені про­блемам лікування і профілактики за­гальних захворювань середнього вуха, вивченню впливу ряду лікарських пре­паратів при захворюваннях вуха, гор­ла, носа. Тепер будинок займає фірма.