До своєї смерті в 1874 власник і його дружина А.Єщенко розширили житловий буди­нок кількома прибудовами. 1876 домо­володіння перейшло до статського рад­ника М. Костерницького, 1877—99 на­лежало дружині дворянина М. Кононович, яка здійснила одноповерхову при­будову до житлового будинку. В 1900 маєтність опинилась у власності при­сяжного повіреного О. Фурмана, на за­мовлення якого за проектом цивільно­го інж. М. Яскевича зведено наявну споруду на місці розібраного житлово­го будинку. В описі нерухомого майна О. Фурмана за 1900 згадується чотири­поверховий з житловими підвалами, цегляний, з бляшаним покриттям буди­нок, в якому були квартири з паркет­ними підлогами (окрім кухонь, ванних і туалетів) та кахляними грубами. Мав двоє парадних кам'яних сходів, двоє чорних дерев'яних. На подвір'ї місти­лися двоповерховий цегляний сарай, льодовня, льохи. Будівля була підклю­чена до каналізаційної мережі. 1917

О.        Фурман продав садибу купцю Б. Мельцеру та міщанину М. Мельце- ру. Після націоналізації 1922 будинок використовувався як комунальне жит­ло. 1990 проведено капітальній ремонт із заміною міжповерхових перекриттів і балконів на залізобетонні плити, де­рев'яних чорних сходів на залізобе­тонні. 2001 надбудовано мансардний поверх.

Чотириповерховий з мансардним і цокольним поверхами та підвалами, цегляний, пофарбований, цоколь тинь­ковано «під шубу» та частково обли­цьовано полірованим гранітом. У плані Г-подібний, зі зрізаним наріжжям і проїздом у торці крила на вул. О. Гончара, секційний, з окремим наріжним входом у цокольний поверх. Парадні та чорні сходи двомаршові. Дах мансард­ний з сучасним покриттям. Внутрішнє планування поверхів коридорне дво­рядне, зі зверненням парадних кімнат на вулицю. Оздоблений у дусі істориз­му з деяким акцентуванням форм мав­ританського стилю. Віссю симетрії всієї композиції виступає зрізане на­ріжжя, від якого під тупим кутом відхо­дять рівнозначні крила-секції. Наріж­жя на рівні другого і третього поверхів акцентує прямокутний еркер з добре проробленими пластичними елемента­ми — ліпленими консолями у вигляді крилатих драконів, видовженими арко­вими вікнами з бічними тричвертєвими колонками, що підтримують архіволь­ти. Осі симетрії на бічних крилах виз­начено двома вхідними порталами, увінчаними ступінчастими аттиками. Ці вертикальні акценти завширшки в одне вікно на другому і третьому по­верхах підкреслено встановленими на двогранні п'єдестали напівколонами з лотосоподібними капітелями й систе­мою кільцевих перехватів вздовж стов­бурів. Стилістичне забарвлення в ар­хітектуру вносять окремі віконні прорізи з мавританськими підковопо­дібними перемичками. Основні пло­щини фасадів прокреслено горизон­тальними гуртами, які врівноважують акцентні вертикальні членування. Пла­стичної виразності й стильового за­барвлення додають аркатурні пояски, що підкреслюють лінії фриза і карниза. Значно простіші за оформленням дво­рові фасади прорізано монотонними рядами прямокутних вікон з клинчас­тими перемичками, розкресленими зубчастими гуртами на яруси. Первісне оздоблення інтер'єрів не збереглося. Споруда є зразком великої прибутко­вої будівлі центральної частини міста з виразним архітектурним вирішенням. На поч. 20 ст. у будинку проживав Бєлоусов Петро Ілліч (1872—1922) — адвокат, політичний діяч. Ще під час навчання у Київському університеті з 1890-х рр. брав участь у студентсько­му русі (зокрема, у діяльності Новго- род-Сіверського земляцтва), був чле­ном Лук'янівської школи-майстерні Ю. Мельникова, Київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», груп «Робітнича справа», «Рабочей газети», газети «Вперед», одним із      організаторів І з'їзду РСДРП. З 1903 стояв на позиціях меншовизму, 1905 — член Київської Ради робітничих депу­татів. Його неодноразово заарештову­вали за політичну діяльність, висилали з Києва. Квартири, в яких він прожи­вав (у т. ч. попередні — на сучасних вулицях Комінтерну, 11/106, Великій Житомирській, 29) були місцем постій­них нарад і зустрічей провідних діячів соціал-демократичного руху в Києві.

1900-12 у будинку проживав Кривошеєв Олександр Степанович (1859— 1916) — архітектор. У цей період за йо­го проектами споруджено: Печерське міське училище (1901—02; вул. А. Іва­нова, 11), пральню (1909—10) і корпус терапевтичного жіночого відділення (1908—09) Олександрівської лікарні (тепер Центральна міська клінічна лікарня), житловий будинок на вул. Ве­ликій Житомирській, 12 (1904), розро­бив план Міської публічної бібліотеки (1910—11, сучасна вул. М. Грушевсько­го, 1) тощо. Останні роки життя меш­кав у пров. Михайлівському, 20. Раніше жив на вулицях Прорізній, 3 (1900), Пушкінській, 11 (1901) та за іншими адресами. Тепер у наріжжі цокольного напівпо- верху розташовані офіси.