Головний будинок (№ 23). Шестиповерховий, цегляний, на цокольному напівповерсі, у плані Т-подібний, з великого виносу ризалітом чорних сходів та ліфтової шахти. Головний вхід у центрі фасаду, проїзд на подвір'я в правому крилі. Перекриття пласкі. В основу планування покладено двоквартирну секцію.

Оздоблений у стилі раціонального модерну з елементами неокласицизму. В оздобленні фасадів використано теразитовий тиньк, облицювальні плити з натуральних матеріалів, гнуте штабове залізо для ґрат балконів. В архітектурному вирішенні фасаду застосовано характерне для модерну компонування різних за пропорціями й формами віконних прорізів: трапецієподібних на другому поверсі та вузьких тридільних — на останньому, напівкругле ампірне вікно у фронтоні, що вінчає будинок. У центрі головного фасаду на рівні третього—четвертого поверхів три гранчасті еркери з перекинутими між ними балконами, ґрати яких стилістично ув'язано з архітектурою фасаду.

Флігель (№ 23-б). У глибині ділянки. Шестиповерховий з напівпідвалом, цегляний, у плані Т-подібний. Праворуч — проїзд.

Декорований значно скромніше, ніж головний будинок. Фасад членують симетрично розташовані прямокутні вікна різних розмірів в обрамленні простих лиштв. Головним акцентом композиції є розміщений у центрі парадний вхід, виділений пілястрами й заверше­ний імітацією розірваного фронтону. Збереглося первісне столярне заповнення входу та фрагменти внутрішнього оздоблення парадного під'їзду — плафон стелі з рослинним орнаментом, мармурові сходи з кованими металевими огородженнями.

Садиба — зразок одного з варіантів вирішення міської садиби поч. 20 ст. у стилі модерн.1944-62 у квартирі № 7 на третьому поверсі головного будинку жив і пра­цював Вериківський Михайло Іванович (1896—1962) — композитор, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1944). З 1944 викладач, з 1946 професор Київської консерваторії ім. П. Чайковського. Викладав спеці­альні теоретичні дисципліни, вів клас і очолював кафедру хорового диригу­вання. Під час проживання у цьому будинку написав опери «Вій» (1946), «Утікачі» (1948), «Слава» (1955—62), симфонічні й камерні інструментальні твори, романси, пісні, хори й кантати, здійснив редакцію та оркестровку ряду творів композиторів минулого.

У цій садибі після переїзду з Москви у березні 1917 проживав Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951) — громадський, політичний і державний діяч, прозаїк і драматург, голова Дирек­торії УНР (листопад 1918 — лютий 1919). З перших днів Української революції включився у діяльність, спря­мовану на створення демократичної української держави. З квітня 1917 голова ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії, ініціатор ви­дання і редактор «Робітничої газети» — друкованого органу партії. Брав активну участь у роботі з формування представницьких органів селян, солдатів, створенні профспілок робітників. Після обрання заступником голови Української Центральної Ради та членом її Комітету (квітень 1917) спрямував зусилля на створення основ автономної української республіки у складі Росії. З червня 1917 очолював перший крайовий уряд — Генеральний секретаріат, одночасно керував діяльністю відомства внутрішніх справ, голова української делегації на переговорах між Українською Центральною Радою і петроградським Тимчасовим урядом щодо надання Україні автономії (травень і липень 1917), роз'яснював у пресі мету і завдання українського демократичного визвольного руху, напи­сав тексти таких політичних документів, як Перший Універсал Української Центральної Ради (червень 1917) і декларацію Генерального секретаріату (вересень 1917), брав участь у підготовці інших Універсалів. У квітні 1918 виступив одним із засновників Українського національного союзу, опозиційного режиму гетьмана П. Скоропадського, у листопаді 1918 — Директорії, яка очолила антигетьманське повстання. З осені 1917 мешкав на вул. Пушкінській, 20 (будинок не зберігся)

У кін. 1945 — на поч. 1946 у квартирі № 5 будинку № 23 жив Дерев'янко Кузьма Миколайович (1904—54) — військовий, дипломат, педагог, генерал- лейтенант. Народився в с. Косенівці Уманського пов. Київської губ. (тепер Черкаської обл.). З 1922 — у Червоній армії, курсант військових шкіл у Києві, Харкові, де досконало вивчив японську мову. Служив командиром взводу, командиром роти, завідувачем військового кабінету Будинку Червоної армії, помічником начальника і начальником штабу 296-го стрілецького полку в м. Смілі. 1933 закінчив Військову академію ім. М. Фрунзе в Москві. Учасник радянсько-фінляндської війни 1939— 40. Під час Великої Вітчизняної війни начальник розвідвідділу Північно-Західного фронту (з червня 1941), начальник штабу 53-ї армії (з 1942), брав участь у підготовці Курської битви; начальник штабу 57-ї армії (грудень 1943 — лютий 1944). У серпні 1945 призначений представником СРСР при штабі американських Збройних сил на Тихому океані під керівництвом генерала Д. Макартура, який виконував обов'язки Верховного головнокомандувача союзних армій. 2 вересня 1945 від імені Радянського Союзу підписав Акт про капітуляцію Японії на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській бухті. Підготував разом з військовими експертами детальні звіти про наслідки вибухів атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі.

Під час проживання в Києві працював у Київському артилерійському училищі ім. М. Фрунзе. У січні 1946 призначений членом Союзної ради для Японії від СРСР, виїхав у Токіо, займався дипломатичною роботою. З 1951 очолював кафедру в Академії Генерального штабу. Помер в Москві, похований на Новодівочому цвинтарі. Ім'ям К. Дерев'янка названо вулиці в Умані й рідному селі.

1945 у садибі мешкала Павличенко Людмила Михайлівна (1916—74) — майор, Герой Радянського Союзу (1943). В Червоній армії з 1941. В роки Великої Вітчизняної війни як снайпер 54-го стрілецького полку (25-а стрілецька дивізія, Приморська армія, Північно-Кав­казький фронт) відзначилася під час оборони Одеси (1941) і Севастополя (1941—42). На липень 1942 лейтенант Л. Павличенко зі снайперської гвинтів­ки знищила 309 гітлерівців. Під час проживання у садибі закінчувала історичний факультет Київського університету (поступила в 1937). З 1945 жила у Москві.

1972 над входом у фасадний будинок встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним профільним портретом М. Вериківського і нотним текстом з головною музичною темою опери «Наймичка» (ск. О. Скобликов, арх. А.Ігнащенко).

Тепер у напівповерсі головного будинку магазин, кафе [1209].