1912 ділянку придбав французький підданий Е. Бергоньє, на замовлення якого садибу було забудовано одночасно прибутковим будинком (№ 22) з чотири-, шести- та семикімнатними квартирами для здачі в оренду й флігелем (№ 22-б; загалом на 60 кімнат). Первісне секційне планування головного будинку передбачало високий рівень комфортності. На першому поверсі містилися магазини. Будівництво завершено у вересні 1913. Тепер садиби № 22 і 22-а об'єднані внутрішнім упорядкованим подвір'ям, на якому влаштовано сквер з лавами та парковою скульптурою. Ліворуч до головного будинку прилягає брама від старої огорожі садиби з сучасними металевими стулками й хвірткою. Головний будинок. П'ятиповерховий з підвалом з боку вулиці; має шестиповерхове крило, що прилягає до правого флангу з подвір'я. Цегляний, тинькований під цеглу, цоколь облицьовано сірим полірованим гранітом, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі модерн. Головним композиційним акцентом є лівий ризаліт невеликого виносу із завершенням у вигляді аттика, декорованого ліпленим картушем в обрамленні рослинних гірлянд. Центр ризаліту на рівні другого—четвертого поверхів акцентовано тригранним еркером з видовженими вузькими вікнами. Еркер підкреслюють балкони різної форми. 3 протилежного боку фасад завершує менший за розміром аттик, також оздоблений ліпленням. Площину першого поверху декоровано під дощаний руст, на інших поверхах гладеньку поверхню прорізують прямокутні вікна й балкони. Ліворуч на першому поверсі проїзд на подвір'я, перекритий тепер дверними стулками. В центрі головний вхід, за яким розташовані тамбур з вестибулем та парадні сходи з металевим огородженням. 3береглися фрагменти ліпленого декору стін і стелі.

Флігель. П'ятиповерховий з невеликою мансардою по осі фасаду і підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі модерн. Композиція головного фасаду симетрична, декор (лиштви вікон, підвіконні ніші, лопатки, міжповерхові й вінцевий кар­низи) змодельовано в цеглі. Стіни розчленовано лопатками, центральну частину виділено незначним ризалітом. Ліворуч — головний вхід до будинку. Особливістю композиційного вирішення є зовнішні металеві сходи й балкони, влаштовані на рівні другого—п'ятого поверхів на торці будинку. Первісне оздоблення інтер'єрів не збереглося. Садиба — цінний зразок прибуткової житлової забудови міста поч. 20 ст., зведеної в стилі модерн.

 флігель було здано за контрактом для розміщення лікарні (на 10 років). 3 1913 тут містилася платна хірургічна і терапевтична лікарня, переведена сюди з бульв. Бібіковського, 4 (тепер бульв. Т. Шевченка). У 1920-х рр. її перетворили на Другу робітничу лікарню для обслуговування членів профспілок та їхніх родин. У лікарні діяли хірургічне, терапевтичне, гінекологічне й травматологічне відділення, аптека, бактеріологічна лабораторія, рентгенкабінет. Медичному закладу було також передано споруди садиби № 22-а. В 1920—30-х рр. у лікарні працювали відомі лікарі і вчені. Кримов Олексій Петрович (1872—1954— хірург, акад. АМН СРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), завідувач кафедр госпітальної (1913—23) і факультетської (1930—54) хірургії університету і медичного інституту. 1923—28 завідував хірургічним відділенням Другої робітничої лікарні. Досліджував вогнепальні аневризми, травми черепа і головного мозку, абсцеси легень, грижі, проблеми воєнно-польової хірургії. Після Великої Вітчизняної війни мешкав у фасадному будинку садиби на другому поверсі. Тимофєєв Сергій Лук'янович (1875—1943 — травматолог, засновник і за­відувач кафедр ортопедії й травматології (1923—32), воєнно-польової хірургії (1932—34) і кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету (1934— 41) Київського медичного інституту; завідувач травматологічного відділення Другої робітничої лікарні. 1920- фасадний будинок передано Інституту охорони здоров'я, створеному цього року на основі медичних факультетів Київського університету, Українського державного університету та Київського жіночого медичного інституту. З січня 1921 — Київська державна медична академія, з грудня 1920 — Київський державний медичний інститут. Тут містилися теоретичні кафедри: нормальної фізіології, фармакології, біологічної хімії, соціальної гігієни (з 1941 — соціальної гігієни й організації охорони здоров'я), історії медицини та інших, на яких працювали відомі лікарі та вчені.

Вашетко Микола Памфілович (1880— 1960) — фармаколог, завідувач кафедри патологічної фізіології (1918—31). Досліджував токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, вплив мікроелементів на організм тварини, патологію нирок. Читав лекції українською мовою.

Винокуров Сергій Ісайович (1899—1954— біохімік, професор (з 1940), завідувач кафедри біохімії (1938—41, 1944—55), декан лікувального факультету (1944—47). Досліджував закономірності перетворення аскорбінової кислоти в тканинах організму. Розробив вітамінний препарат із хвої. Автор двох порадників з питань фізіології та біохімії харчування (1934, 1938). Воронцов Данило Семенович (1886— 1965) — фізіолог, акад. АН УРСР (з 1956), професор (з 1923), завідувач кафедри нормальної фізіології (1935—45). Досліджував проблеми фізіології нервової системи, електрофізіології, відкрив т.зв. слідову електронегативність в електричній реакції нерва, з'ясував походження позитивного коливання нервового струму. Засновник вітчизняної школи електрофізіологів.

Каган Соломон Соломонович (1894— 1965) — гігієніст, професор (з 1926), завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров'я (1924—29, 1934—52). Досліджував проблеми соціальної гігієни, санітарної статистики, демографії, історії медицини. Кравченко Сергій Семенович (1879— ?) — біохімік, завідувач кафедри біохімії (1922—32). При ньому було проведено реорганізацію навчального процесу з метою поліпшення теоретичної та практичної підготовки майбутніх лікарів.

Радченко Сергій Іванович (1880— 1942) — гігієніст, завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров'я (1929—34), пізніше професор. Один із засновників санітарно- гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1935—36 декан). Фердман Давид Лазарович (1903— 70) — біохімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1939) та АН СРСР (з 1946). В 1944— 70 завідувач відділу Інституту біохімії АН УРСР, професор кафедри біохімії Київського медичного інституту. Досліджував проблеми біохімії м'язів. Фольборт Георгій Володимирович (1885—1960) — фізіолог, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1953), завідувач кафедри нормальної фізіології (1946—60), засідання якої у повоєнні роки відбувалися на квартирі вченого у цьому будинку. Одночасно працював в Інституті фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР, очолював відділ вищої нервової діяльності й трофічних функцій. Відкрив негативні (гальмівні) нервові рефлекси, розробив метод подвійної жовчної фістули, вста­новив основні закономірності процесів виснаження та відновлення. Створив наукову школу. 1946—56 мешкав у цьому будинку на другому поверсі (квартира № 7), 1956—60 — на вул. Прорізній, 10.

Фомін Сергій Васильович (1902—?) — біохімік, завідувач кафедри біохімії (1932—37). Досліджував активність протеазів і протеолітичних процесів у м'язовій тканині тощо.

Чаговець Василь Юрійович (1873—1940 — фізіолог, акад. АН УРСР (з 1939), завідувач кафедри нормальної фізіології Київського університету і Київського медичного інституту (1910—35), пізніше професор кафедри, з 1936 одночасно професор Другого Київського медичного інституту. Розробив метод електрогастрографії, іонну теорію походження біоелектричних подразників у живій тканині. Основоположник сучасної електрофізіології. Під керівництвом вченого конструювали вітчизняні апарати, зокрема т.зв. маятник Гельмгольца, струнні гальванометри різних моделей.

Чаговець Ростислав Всеволодович (1904—82) — біохімік, акад. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1964). В 1932—50 працював на кафедрі біохімії Київського медичного інституту, одночасно з 1933 — в Інституті біохімії АН УРСР (1948—76 завідувач відділу). Досліджував проблеми біохімії м'язів, обмін води в організмі, проблеми вітамінотерапії.

Черкес Олександр Ілліч (1894—1974) — фармаколог, акад. АМН СРСР (з 1960), заслужений діяч науки УРСР (з 1946), професор (з 1940), завідувач кафедри фармакології (1944—71), про- фесор-консультант (1971—74). Розробив теорію трофічної дії серцевих глікозидів, нові серцево-судинні ліки, створив класифікацію токсичних гіпоксій (1935). Після війни (до серед. 1950-х рр.) жив у головному будинку на другому поверсі.

Шкавера Григорій Лаврентійович (1884—1953) — фармаколог, завідувач кафедри фармакології (1925—41 і 44), професор кафедри (1944— 49). Досліджував фармакологію ендокринних залоз, судинної системи, механізм дії ліків і отрут. Розроблений вченим метод дослідження на ізольованих ендокринних залозах набув всесвітнього визнання.

Тепер головний будинок — фармацевтичний корпус Національного медичного університету ім. О. Богомольця, флігель — діагностично-лікувальний корпус Київської міської клінічної ендокринологічної лікарні з кафедрою ендокринології медичного університету [1202]. Ірина Абрамова, Ольга Друг, Елла