Садиба, утворена в декілька етапів, належала думському діячеві Ф. Міхельсону. 1884 зведено прибутковий будинок № 35, 1888 — флігель № 35-б, обидва — за проектами академіка архітектури В. Сичугова під керівництвом техніка П. Воронцова. 1896 комплекс завершено спорудженням будинків № 37-а і 37-б, які повторювали архітектурні форми двох попередніх споруд (керівник будівельних робіт — М. Добачевський). Надбудову верхнього поверху в усіх чотирьох спорудах здійснено 1946—49 (№ 37-б — за проектом арх. В. Меланчук).

Головні будинки (№ 35, 37-а). Чотириповерхові з напівпідвалами, цегляні, у плані Т-подібні, односекційні. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. В оздобленні фасадів використано мотиви неоренесансу, поєднані з декоративним цегляним муруванням. Архітектурне вирішення фасадів вирізняється деякою сухістю пророблення деталей, характерною для творчого почерку В. Сичугова. Головні фасади симетричні, їхню композицію формують виділені лопатками двовіконні фланги (за проектом завершувалися вежками- пірамідками) з проїздом на подвір'я (праворуч) і подібним за розмірами нижнім лучковим вікном (ліворуч). Декор фасадів цегляний (пояси, поребрики, сухарики), ліплений (вставки рос­линного орнаменту) та з тиньку (офактурені русти лопаток і архівольтів). Вікна лучкові (перший поверх), прямокутні (другий поверх) та аркові (третій поверх). Рівномірні ритмічні членування центральних частин фасадів створюють міжвіконні рустовані лопатки, що на третьому поверсі оздоблені парними пілястрочками, на які спираються рустовані архівольти вікон. Розташовані у центрі фасадів входи до будинків архітектурно не виділені (проект передбачав влаштування балкона-піддашшя на металевих колонках). Перший поверх завершує пояс діамантового цегляного русту. Під вікнами третього виразною смугою проходять вставки ліпленого рослинного орнаменту. Вирішений у спрощених формах четвертий (надбудований) поверх ритмічно пов'язаний з фасадом. В інтер'єрах будинків частково збереглися рельєфні плафони та кахляні груби. Зблоковані будинки утворюють один з найнасиченіших пластичних фрагментів ансамблевого характеру в забудові вулиці.

Флігелі (№ 35-б, 37-б). Розташовані впритул у глибині подвір'я. Чотириповерхові з напівпідвалами, цегляні, пофарбовані, у плані прямокутні, односекційні. Перекриття пласкі, дах дво­схилий, з бляшаним покриттям. Оформлення фасадів виконане на основі стилізованих ренесансно-барокових форм. Фасад будинку № 37-б вирізняється деякими деталями архітектурного оздоблення. Обидва будин­ки мають симетричну композицію фа­садів з центральною розкріповкою, завершеною двома фронтонами — первісним напівциркульним на третьому поверсі та широким лучковим на четвертому (надбудованому) поверсі, виконаному в традиціях модерну. Осі розкріповок виділено високими арковими вікнами сходових кліток з великою розеткою над ними та трилопатевими сандриками входів. Фільонки над входами прикрашено рельєфними орнаментальними композиціями з ініціалом власника будинку «М» (№ 35-б) і датою «1896» (№ 37-б). У цілому вирішення фасадів відзначається підкресленою декоративністю й репрезентативністю внаслідок різноманіття форм віконних прорізів, широкого використання ліплених деталей (розеток, гірлянд, картушів, маскаронів) та рельєфних композицій. В обох будинках збереглося первісне оформлення інтер'єрів житлових приміщень (ліплені плафони, кахляні груби) та сходових кліток.

Частину подвір'я перед флігелем № 37-б займають господарські приміщеня примі­щення, вхід до яких розташований у приямку напівпідвального поверху, огородженого балюстрадою.

Садиба — рідкісний зразок вирішення великого прибуткового комплексу в стилі історизм на основі дублювання однакових проектів на одній ділянці.

У садибі проживали відомі діячі науки і культури.

На поч. 1900-х рр. в одному з будинків  в одному з будинків комплексу № 37-а, 37-б — Армашевський Петро Якович (1851—1919) — геолог-петрограф, професор кафедри мінералогії і геології Київського університету (з 1895), доктор геології і геогнозії (з 1903). У ці роки декан фізико-математичного факультету (1905—09), завідувач Вищих жіночих курсів (з 1907), член, голова (1906—08) Київського товариства природодослідників і член Бібліотечної комісії (з 1908) при університеті, голова Київського відділу Російського товариства захисту тварин (з 1902) і мінералогічної секції Товари­ства любителів природи (з 1908). Щороку на літніх канікулах їздив у наукові відрядження за кордон, у серпні 1910 брав участь у роботі ХІ Міжнародного конгресу з геології в Стокгольмі. Здійснював геологічні дослідження в басейнах річок Дніпро і Дон, висунув водну гіпотезу походження лесу, склав геологічну карту Чернігівщини, уточнив стратиграфію палеогенових відкладень України. Вивчав київські геологічні зсуви. Дружина вченого — М. Армашевська, уроджена графиня Капніст. До 1903 сім'я проживала на вул. Стрітенській, 10; 1910 переїхала у власний будинок на вул. Стрілецькій, 20 (обидва не збереглися). комплексу № 37-а, 37-б — Дуван-Торцов Ісаак Єздрович — актор, антрепренер, режисер. З 1901 — у складі трупи театру «Соловцов», де виконував характерні ролі: Расплюєв («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна), Подкольосін («Одруження» М. Гоголя), Андрій («Три сестри» А. Чехова) тощо. У 1906—11 та 1917—19 — антрепренер театру. 1902—05 — дійсний член Київського літературно-артистичного товариства. 1909-14 у квартирі № 8 (за тогочасною нумерацією) будинку № 35 — Кнауер Фрідріх (Федір) Іванович (1849—1917) — філолог-санскритолог. Випускник Дерптського (тепер Тартуський) університету (1880), доктор наук (з 1884). З 1885 доцент, з 1886 професор кафедри порівняльного мовознавства Київського університету. В роки проживання у цьому будинку також викладав на Вищих жіночих курсах. Член Історичного товариства Нестора- літописця. 1914, з початком 1-ї світової війни, був змушений у листопаді залишити викладацьку діяльність через виїзд дружини і дітей у Німеччину 1907 і прийняття двома синами німецького громадянства, заарештований і висланий у Томськ, де й помер. Видав низку ведичних текстів, «Підручник санскритської мови» (1908), «Лекції з порівняльної граматики індоєвропейських мов» (1913), «Лекції з вступу до мовознавства» (1914). Раніше мешкав на сучасній вул. Круглоуніверситетській, 13.

1906—08 у будинку № 35 — Малков Григорій Митрофанович (1869—?) — лікар, вчений. Після закінчення Військово-медичної академії в Санкт-Пе­тербурзі (1894) працював у ній. 1905 переведений у Київський університет, професор, завідувач кафедри окремої патології і терапії (до 1919). Працював також на Вищих жіночих курсах. 1911 доглядав у клініці смертельно пораненого голову Ради Міністрів Російської імперії П. Столипіна, за що отримав подяку від імператора. Вивчав питання лікування туберкульозу, жовчного міхура, шлунку тощо. 1906 опублікував твір «Про основи класифікації хвороб у зв'язку з історичним ходом розвитку медицини». До 1906 мешкав на сучас­ній вул. Саксаганського, 22. 1908 переїхав у власний будинок у пров. Риль­ському, 8 (не зберігся 1906—11 у будинку № 35 — Сєверцов Олексій Миколайович (1866—1936) — зоолог, акад. РАН (з 1920) і вУаН (з 1925). По закінченні Московського університету працював в Юр'євсько- му (тепер Тартуський) університеті. З грудня 1902 професор, завідувач кафедри зоології Київського університету. Одночасно викладав на Вищих жіночих курсах. Один із основоположників ево­люційного напряму в морфології, автор теорії морфобіологічної еволюції та ембріогенезу. 1911 переїхав у Москву. Раніше мешкав на сучасній вул. Яро­славів Вал, 19 (будинок не зберігся).

На поч. 20 ст. (до 1903) у будинку № 35 — Шіллер Микола Миколайович (1848—1910) — фізик, учень О. Столє- това і Г. Гельмгольца. З 1875 працював у Києві; приват-доцент, з 1884 профе­сор Київського університету. Очолю­вав першу в Україні кафедру теоретич­ної фізики. Викладав на старших курсах вступ до математичної фізики. теорію пружності, теорію потенціалу, оптику, термодинаміку, теорію електрики і магнетизму. Був автором підручників і навчальних посібників. З 1903 обіймав посаду ректора Харківського технологічного інституту.

На поч. 20 ст. у садибі містився Селянський поземельний банк, який здійснював операції з надання селянам позик для придбання землі. Правління банку містилося в Санкт-Петербурзі. З побудовою власного будинку на вул. Володимирській, 10 у 1910—11 банк переїхав до нього. Частину приміщень садиби займало Київське окружне пробірне правління.

З жовтня 1941 до поч. липня 1942 у квартирі № 14 (за тогочасною нумерацією) в будинку № 37-а проживав Кудря Іван Данилович (1914—42) — керівник підпільної антинацистської диверсійно-розвідувальної групи, Ге­рой Радянського Союзу (1965, посмерт­но). З 1934 працював в органах НКВС СРСР. 1938 закінчив Ново-Петергофське військово-політичне училище, служив у прикордонних військах і в апараті НКВС УРСР. З березня 1941 жив у Києві. Влітку того ж року очолив нелегальну резидентуру для розвідувальної та бойової роботи в місті під ім'ям Максим Кондратюк. До 24 вересня мешкав на вул. Інститутській, 16 у квартирі учительки української мови М. Груздової, де була законспірована база документів, шифрів, адрес, зброї та ін. Через неузгодженість дій груп комуністичного підпілля в будинку стався вибух, спалахнула пожежа, вна­слідок чого загинуло усе, сховане в тайнику. Мешканців було відселено з метою використання будинку оку­пантами. Під виглядом подружжя І. Кудря і М. Груздова оселилися за цією адресою, яка стала явочною квар­тирою підпільної групи. До її складу також входили Є. Бремер, Є. Лінкевич, Р. Окіпна, з грудня 1941 — Г. Дудкін (псевдонім — Жорж Буднін), на поч. 1942 — Л. Мірошниченко (зв'язкова І.Кудрі), В. Пристан, К. Ритво, М. Сушко, Ф. Чорний та ін. І. Кудря підтримував зв'язок з підпільною групою О. Коваленка, зокрема з її членами А. Печенєвим та Д. Соболевим. На поч. квітня 1942 І. Кудря з Г. Дудкіним перейшли лінію фронту для зв'язку з Центром. На цій квартирі бували і кур'єри Центру. Явочними адресами групи були також квартири Є. Бремер і Р. Окіпної на сучасній вул. О. Гончара, а (див. с. 81.17). Підпільна група І. Кудрі влаштувала дві аварії ешелонів з німецькими військовими та боєприпасами, що рухалися на схід; здійснила кілька диверсій проти нацистських солдатів і офіцерів; зібрала інформацію про дислокацію ворожих військ та їхніх штабів, військових шкіл, про новоспоруджені укріплення, мінні поля; склала список агентів, завербованих гестапо; виготовила і розповсюдила серед населення п'ять листівок (по 200—300 примірників кожна) тощо. 5 липня 1942, внаслідок зради, гестапо заарештувало І. Кудрю та Р. Окіпну, через кілька днів — Г. Дудкіна (згодом втік) та Є. Бремер, потім її матір М. Бремер, а також свекруху М. Груздової П. Яруту. У жовтні—листопаді 1942 гестапівці розстріляли І.     Кудрю, Є. Бремер, Р. Окіпну, П. Яруту. їхні тіла було вивезено у Бабин Яр.

Через деякий час загинув ряд інших членів підпільної групи. М. Груздова, після виклику 6 липня 1942 на допит у гестапо, перейшла на нелегальне становище, у березні 1943 дісталася до пар­тизанського з'єднання М. Попудренка (Чернігівська обл.), звідки відправлена в Москву. Після  війни мешкала у Києві. Живими з членів групи І. Кудрі залишилися також Є. Лінкевич, Л. Мірошниченко, К. Ритво й М. Сушко. Тепер садиба на ремонті [1210].