Головний будинок зведено 1881—82 на замовлення її власника — купця Д. Лазарєва за проектом арх. П. Спарро, флігель — у 1895—96 під наглядом арх. К. Шимана. На поч. 19 ст. належала родині Скловських. Головний будинок (№ 10). Три­поверховий з цокольним напівповерхом, цегляний, пофарбований, цоколь облицьовано плиткою, що імітує граніт, у плані Т-подібний з проїздом у лівому крилі. Секційна двоквартирна планувальна структура в основному збережена, але зі змінами. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі історизм з елементами неоренесансу. Архітектурний декор змодельовано й доповнено ліпленням та ордерними деталями. Фасад симетричний відносно осі входу, підкресленої балконом другого поверху і вінцевим трикутним щипцем зі зрізаним верхом. Вхід оформлено порталом, утвореним двома напівколонами коринфського ордера на п'єдесталах і виступною лучковою перемичкою над ними. Вікна лучкові, на флангах — здвоєні, з імпостами у вигляді коринфських напівколонок, на другому поверсі об'єднані архівольтами з жіночими голівками у центрі. Поповерхові членування позначено карнизними гуртами й рустуванням міжвіконь першого поверху. На сходових клітках збереглися первісні металеві огородження простого рисунка.

Флігель (№ 10-б). Триповерховий з напівпідвалом, цегляний, у плані Т-подібний з проїздом у лівому крилі. Оздоблений у стилі історизм з елементами неоренесансу. Композиція головного фасаду симетрична. В центрі розташований вхідний портал, що скла­дається з двох коринфських колон на п'єдесталах, меандрового фриза й трикутного фронтону, в полі якого ліплений картуш. Отвір входу вузький, арковий; збереглося його первісне столярне заповнення. Фасад розкреслено по вертикалі лопатками, між якими си­метрично розташовано прямокутні та аркові вікна, по горизонталі — міжповерховими карнизами; центральну частину завершено декоративним аттиком. В оздобленні фасаду, крім цегляних деталей, використано ліплені вставки рослинного орнаменту. 3береглися первісні ґрати балконів.

Садиба — характерний зразок житло­вої архітектури в стилі неоренесанс.

У кін. 1890-х рр. — 1904 (з перервами) у квартирі № 1 будинку № 10 проживав з батьками Бердяєв Микола Олександрович (1874—1948) — філософ, літератор, публіцист, громадський і політичний діяч. Походив із старовинного дворянського роду київських і харківських поміщиків. Батько — Бердяєв Олександр Михайлович (1837— 1916) — військовий, київський повітовий предводитель дворянства, голова правління Київського земельного банку. Мати — Бердяєва Олександра (Аліна) Сергіївна (уроджена княгиня Кудашева; 1838—1912), по материнській лінії француженка. Навчався у Володимирському кадетському корпусі в Києві (1887—91, поступив у другий клас) як кадет, котрий приходить, оскільки не сприймав військове середовище, у шостому класі був переведений у Пажеський корпус (Санкт-Петербург), але за власним бажанням вийшов з нього. 1894 здав іспити екстерном у П'ятій Києво-Печерській гімназії. У цей час захопився філософією, самостійно вивчав твори Г. Гегеля, І. Канта, А. Шопенгауера, ідеологію народницького соціалізму, зокре­ма М. Михайловського. 1894 вступив на природничий факультет Київського університету, через рік перевівся на юридичний факультет. Під час навчання прилучився до соціал-демократичного руху, відвідував марксистські гуртки, де виступав із доповідями, їздив у Швейцарію як зв'язковий, привозив нелегальну літературу. Вивчав твори Ф. Достоєвського, М. Метерлінка, Ф. Ніцше, Л. Толстого. Був членом Київського літературно-артистичного товариства. 1897 заарештований на кілька днів за участь у студентській демонстрації. З 1898 за посередництвом економіста та історика М. Туган-Барановського співробітничав у науковому, літературному і політичному журналі «Мир Божий», що видавався марксистами у Санкт-Петербурзі. Того ж року вдруге заарештований за участь у діяльності Київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», виключений з університету, місяць утримувався в Лук'янівській в'язниці. Був засуджений до заслання, яке відбував 1900—02 у Вологді, 1903 — у Житомирі. В цей період за ідейними переконаннями наблизився до С. Булгакова, П. Струве, С. Франка, що знайшло відображення у першому великому творі «Суб'єктивізм та індивідуалізм у суспільній філософії» (1900). Тут він обґрунтовував ідею «етичного соціалізму», яка викликала гостру критику як з боку народників, так і марксистів. Друкував свої філософські твори також у журналах «Біе Иеие 2еіІ» («Новий час»; 1899—1900), збірниках «Літературна справа» і «Проблеми ідеалізму» (обидва — 1902). 1903 і 1904 брав участь у нелегальних нарадах засновників «Союзу визволення» у Німеччині і Швейцарії, у 1904 його член, спів­робітник журналу «Освобождение». З осені 1904 жив у Санкт-Петербурзі, з 1908 — у Москві, 1922 висланий із СРСР. Перебував у Німеччині, з 1924 — у Франції. У 1947 був удостоєний ступеня доктора теології Кембриджського університету.

Значний вплив на становлення М. Бердяєва як особистості мав його старший брат Бердяєв Сергій Олександрович (1860—1914) — письменник, перекладач, публіцист, видавець, редактор, громадсько-політичний діяч. На поч.1900-х рр. жив з сім'єю на сучасній вул. Саксаганського, 44 і 96 (див. ст. 458.37 та 458.65).

На поч. 20 ст. частину приміщень садиби займало Київське вегетаріанське то­вариство, створене міськими лікарями у 1909. Тут працювала його рада і функціонувала їдальня. Очолював това­риство лікар Є. Скловський, товаришем голови і членом ревізійної комісії був математик-методист О. Астряб.

У квартирі № 4 містилася приватна платна бібліотека Я. Ольшевського. Тепер на першому поверсі головного будинку Будівельно-ремонтний виробничий центр. У флігелі приміщення першого поверху займає Державне закрите акціонерне товариство «Охорона-комплекс» [1204].