На його замовлення арх. О. Шіле склав проект фасадного і флігельного будинків, затверджений у грудні 1873. Він же здійснював наступного року нагляд за будівництвом. На ділянці було зведено фасадний, одноповерховий з боку вулиці та з мезоніном з боку подвір'я особняк, об'єднаний з двоповерховим цегляним флігелем, де містилися кухня, кімнати для прислуги та комори. Окремо на подвір'ї стояв цегляний сарай зі стайнею (вся забудова збереглася). На частині ділянки з боку вул. Пушкінської, 28 був розбитий невеличкий сад.

Особняк (№ 30). Складається з одноповерхової на високому цоколі фасадної частини, що має невеликий мезонін на фланзі тильного фасаду, та двоповерхового цегляного бічного крила з окремим входом. Цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. У тилах будинку на підвищенні рельєфу утворено терасу. Первісне внутрішнє планування не збереглося.

Структура головного фасаду з непарним числом прямокутних віконних прорізів (дев'ять) та прибудованим праворуч окремим тамбуром входу є характерною для домобудування доби пізнього класицизму, оздоблення виконано у цегляному стилі. Дві симетричні композиційні осі фасаду виділено тривіконними розкріповками, завершеними ступінчастими аттиками з вписаною в них глухою лучковою аркою. Вікна декоровано знизу прямокутними нішками, нагорі — опуклими фільонками з вирізаними кутами. Карниз підкреслено мережкою зубчиків, цоколь облицьовано сірим полірованим гранітом, вхід — рожевим гранітом. Дворові фасади не мають архітектурного опорядження, окрім зубчастого карниза.

Будинок — зразок перехідного етапу розвитку архітектури від пізнього класицизму до історизму.

Флігель (№ 30-б). У глибині подвір'я, вздовж межі з суміжною ділянкою № 32. Первісно одноповерховий, цегляний, у плані — видовжений прямокутник. У центрі фасаду два великі лучкові прорізи колишніх брам (тепер замуровані). Інші вікна й двоє дверей мають прямокутну форму. Будівлю завершував карниз із зубчиками. Тепер відре­монтований зі зведенням другого поверху і влаштуванням вальмового даху з бляшаним покриттям.

Садиба — цінний зразок малоповерхової забудови вулиці 19 ст.

До радянського часу садиба належала родині Крутикових. Її власницею була дружина генерал-майора С. Крутикова — Є. Крутикова. Тут виросли сини домовласників. Крутиков Олександр Сильвестрович — інженер шляхів сполучень, працював у технічному відділі Управління Південно-Західної залізниці. Проживав на поч. 20 ст. у Святошині.

Крутиков Петро Сильвестрович (1861—?) — спортсмен, дресирувальник, цирковий наїзник, засновник стаціонарного цирку в Києві на сучасній вул. Архітектора Городецького (1903, будинок не зберігся). Навчався у Колегії Павла Ґалаґана (1875—80), потім закінчив юридичний факультет Київського університету і впродовж п'яти років служив чиновником з особливих доручень при канцелярії Київського, Волинського, Подільського генерал-губернатора, у Київській судовій палаті. Полишив службу заради давнього захоплення дресируванням коней. Придбавши садибу на сучасній вул. Червоноармійській, 36 (не збереглася), меш­кав у ній, побудував поряд манеж на 200 місць і з 1890 давав тут 2—3 рази на рік публічні вистави. За сім років видресирував бл. 250 коней. Видав 1894 книгу, присвячену методиці дресирування. Гастролював у Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі, Франції, Румунії. збудував власний цирк «Гіппо-Палас» («Кінний палац») — один з найбільших в Європі, який уславився і як концертна зала, де виступали видатні циркові та естрадні артисти, співаки, письменники. Залишив яскравий слід в історії цирку як неперевершений дресирувальник коней, його циркові номери залишилися недосяжними для інших виконавців. Виступав цирку до 1913. Востаннє ім'я П. Крутикова зустрічається у київській пресі у 1919.

У радянський час садибу націоналізували, в ній розташовувалися різні установи.

У кін. 1941 — на поч. 1942 тут містився Український Червоний Хрест, створений Міською управою за сприяння ОУН з метою допомоги пораненим, хворим і біженцям. Мав у місті кілька притулків. Заборонений окупаційною владою. У повоєнний час садибу займало Товариство Червоного Хреста УРСР. Тепер у № 30 Національний комітет Українського товариства Червоного Хреста, у № 30-б лабораторне приміщення науково-виробничої фірми [1206].