Фасад було оздоблено у стилі неоготи- ки — зі стрілчастими вікнами, потужними лопатками й аркатурним фризом. 1883 на замовлення домовласника споруджено другий поверх (також з елементами готики) за проектом арх. Хойнацького. Перший поверх мав 13 кімнат, три передпокої, два коридори, ванну і туалет. 12 кімнат було оббито французькими шпалерами, в трьох кімнатах — дубовий паркет, в інших — підлога з соснових дощок. Другий поверх включав 16 кімнат, три передпокої, ванну та два туалети. У п'яти кімнатах був дубовий паркет. На території садиби також розташовувалися цегляний флігель, два каретника, стайня і три дров'яника. На ділянці був фруктовий сад. У 1891 власником садиби став київський купець 1-ї гільдії, потомствений почесний громадянин Н.Тульчинський. Того ж року на його замовлення зведено третій поверх будинку за проектом арх. Я. Вольмана, дещо нижчий за другий, також оформлений у неоготичному стилі. За духівницею І.-Н. Тульчинського 1898 садиба перейшла у власність доньки купця Л. Еттінгер, яка володіла нею до націоналізації в радянський час. У 1992—93 будинок капітально реконструйовано з добудовою двоповерхового об'єму з боку подвір'я й зміною внутрішнього планування. В глибині ділянки зберігся півтораповерховий цегляний флігель (не має архітектурно-історичної цін­ності).

Триповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Має два входи — у центрі й на лівому фланзі та проїзд на подвір'я (праворуч). Перекриття пласкі залізобетонні, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм. Чоловий фасад без виразних пластичних акцентів симетричний за композицією відносно осі входу, підкресленої двома невеликими балконами. Весь декор цегляний. Ритміку фасадної площини визначають горизонтальні смуги карнизів з аркатурою, групи здвоєних вікон, розкреслених вертикалями лопаток, що на рівні даху завершуються стовпчиками парапету над вінцевим карнизом, оздобленим ступінчастими модульйонами. Стрілчасті за формою прорізи входів і вікон окреслено простими лиштвами. Тильний фасад добудованого об'єму не має архітектурного оздоблення.

Будинок — зразок вдалого застосування форм неоготики у житловому будівництві кін. 19 ст.. 1875-91 тут проживав Гарнич-Гарницький Федір Минович (1834— 1908) — хімік, професор Київського університету. Походив з дворян Полтавської губ. По закінченні 1856 Харківського університету вдосконалювався на власні кошти у хімічній лабораторії Ш.А. Вюрца в Парижі. Пізніше викладав у Харківському, з 1870 — у Київському університетах, у 1880-х рр. декан фізико-математичного факультету. Переїхавши у Київ, мешкав спочатку в університеті. Член Паризького (з 1858) і Російського (з 1871) хімічних товариств, Київського товариства природознавців (з 1870). 1891 переїхав у Санкт-Петербург, 1901 вийшов у відставку. Навідувався до дітей у Київ. У цьому будинку мешкав до 1891 його син Гарнич-Гарницький Євген Федорович (1862—1919) — лікар, громадсько-політичний діяч. У ці роки закінчив Першу Київську гімназію (1883), здобув медичну освіту. Пізніше жив в інших будинках на вул. Пушкінській: в № 11-б, з 1903 — в № 9 (див. ст. 459.5), з 1914 — в № 22.

У 1920—30-х рр. особняк займав Київський окружний комітет Українського Червоного Хреста, що мав на меті допомагати органам охорони здоров'я у поширенні мережі медичних установ, проведенні медико-санітарної роботи в місті і на селі. На 1 січня 1928 Український Червоний Хрест Київщини мав у Києві п'ять поліклінік, одну хірургічну та гінекологічну лікарню, молочну кухню «Крапля молока», три дитячі профамбулаторії; на селі — три тубдиспансери, дві лікарські та шість акушерсько-фельдшерських амбулато­рій, два акушерські пункти, дитячу консультацію, пересувний зуболіку­вальний кабінет, чотири лазні та ніч­ліжний будинок. Крім того, члени ко­мітету, що складався з 29 осіб, орга­нізовували гуртки першої медичної допомоги, курси червоних сестер та курси з газооборони для лікарів. До складу комітету входили: гігієніст та епідеміолог, акад. (з 1921) і неодмінний секретар (1928—34) ВУАН О. Корчак- Чепурківський; мікробіолог, директор (1919—31) київського Бактеріологічно­го (з 1920 — Санітарно-бактеріологіч­ного) інституту М. Нещадименко. Пізніше тут містилися різні установи. Тепер використовується банківськи­ми та представницькими установами Федеративної Республіки Німеччина [1197].