Оточений невеликим садом, що раніше виходив на червону лінію забудови вулиці. Первісно дерев'яний, 1903, після переоформлення фасаду обкладений цеглою. До складу садиби входили також каретний сарай, стайня, льодовня (знесені у 1940—50-х рр.), фонтан (не зберігся; відновлений у 1950-х рр.). На поч. 20 ст. ділянка належала купцю М. Моржанову, з 1929 — лікарю Г. Сидоренку.
Одноповерховий, дерев'яний, обкладений цеглою, тинькований, деталі побілені, в плані прямокутний, з пізнішими прибудовами з боку подвір'я. Перекриття дерев'яні. Об'ємно-просторова структура будинку симетрична, з центральним, перпендикулярним до лінії фасаду коридором, навколо якого згруповані приміщення.
Фасад оздоблений у цегляному стилі. Його п'ятидільна композиція утворена двома бічними ризалітами незначного виносу з ґанком парадного входу на центральній осі та вежовим чотиригранним завершенням даху над ним. Лиштви вікон і лінія карниза декоровані сухариками, лопатки ризалітів — фігурним цегляним муруванням. Зберігся кований металевий піддашок ґанку й дерев'яний вхідний тамбур з різьбленням на напівциркульній арці. Пам'ятка — один з численних особняків з частково збереженою структурою садиби, що дає уявлення про характер забудови району в кін. 19 — на поч. 20 ст.
Значний науковий інтерес являє сад з багатою колекцією плодових дерев, у формуванні якого брав участь відомий селекціонер, акад. М. Кащенко. Нинішній власник будинку біолог П. Сидоренко під час знищення у кін. 1970-х — по поч. 1980-х рр. Акліматизаційного саду АН УРСР, що містився поряд (вул. Мельникова, 84), переніс на свою ділянку й прищепив тут чимало унікальних рослин.
1929—72 (з перервою у 1941—46) в будинку проживав Сидоренко Гаврило Романович (1894—1972) — лікар-фтизіатр, інфекціоніст, один з організаторів кафедри туберкульозу Київського медичного інституту. Учень Ф. Яновського. 1929—38 працював у різних протитуберкульозних закладах. 1938—39 — репресований. 1939—41 — завідувач Київського туберкульозного інституту (тепер Інститут фтизіатрії та пульмонології ім. Ф. Яновського АМН України). 1941—45 — начальник інфекційного госпіталю особливого призначення проти чуми і холери в Сталінграді;
1944—46 — начальник санітарної служби штабу групи військ у Німеччині, відповідав за якість медичного обслуговування та харчування учасників Йотсдамської конференції. 1946—47 — керівник Київського філіалу Інституту експертизопрацездатності та організації праці інвалідів, 1947—62 — вчений секретар Вченої ради Міністерства соціального забезпечення УРСР. Наукові праці в галузі фтизіатрії та соціального забезпечення інвалідів. Розробив спеціальні пристрої для інвалідів — заміну кінцівок, щоб облаштувати на механізованому виробництві їхні робочі місця. Це дало можливість працевлаштування багатьох покалічених війною.
Його дружина — Сидоренко Наталія Павлівна (1892—1990) — лікар-паразитолог, біолог, викладач (1927—41), завідувачка кафедри біології (1941—43) Київського медичного інституту. Досліджувала лікарські рослини, проблеми виготовлення біологічних стимуляторів, разом з акад. В. Філатовим розробляла питання застосування алое як біологічного стимулятора при очних хворобах та інших захворюваннях. Була близькою знайомою родини Косачів, які проживали неподалік — на вул. Овруцькій, 6 (див. ст. 49). Родину Сидоренків часто відвідували рідні сестри Лесі Українки — І. Косач-Борисова і О. Косач-Кривинюк. 1943 перед виїздом на еміграцію сестри залишили Н. Сидоренко меморіальні речі, картини, рідкісні видання, які вона зберегла і пізніше передала Київському літературно-меморіальному музею Лесі Українки.
У цьому будинку в родині Сидоренків бували відомі вчені: лікарі, академіки Р. Кавецький, М. Стражеско, В. Філатов, Л. Хоцянов (приїздив з Москви і жив у господарів, розробляв разом з Г. Сидоренком пристрої для інвалідів), В. Чаговець, Ф. Яновський; генетик і селекціонер, чл.-кор. В. Зосимович, біолог і селекціонер, акад. М. Кащенко; лікар, завідувач кафедри Київського медичного інституту А. Собкевич та ін.