Триповерховий (третій поверх і прибудову споруджено у 1980-х рр.), цегляний, Г-подібний у плані. Споруджений коштом цукрозаводчика Н. Терещенка на ділянці, наданій безкоштовно містом під школу-притулок для глухонімих хлопчиків Київського відділу піклування про глухонімих. Автор проекту — цивільний інж. В. Безсмертний. Після 1917 тут містився дитячий будинок для глухонімих.
Під час окупації міста гітлерівці використовували будинок під стайні. Після визволення Києва тут містився санітарний госпіталь, з 9 травня 1945 до 1962 — дитячий будинок № 13. Першими тут знайшли притулок 285 малолітніх в'язнів, яких визволила Радянська армія з концтаборів Освенцім, Майданек, № 300, де багатьох з них використовували як донорів для солдатів Німеччини. У дитячому будинку були й діти, батьки яких загинули під час війни. Всього 987 вихованців.
З 1962 тут — службові приміщення обласної клінічної лікарні. 1989 дві кімнати на першому поверсі відведено під музей «Дитинство, обпалене війною».
1989 на фасаді будинку в пам'ять про дитячий будинок № 13 встановлено меморіальну дошку з сірого граніту (арх. В. Приходько).