Шести-, восьмиповерховий (з боку вул. Пушкінської шестиповерховий), цегля­ний, у плані Г-подібний. Облицьова­ний світлою керамічною плиткою, пер­ший поверх — рваним гранітом. Пере­криття армокерамічні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Планування квартир розроблено спеціально для цього будинку. Композиція фасадів ґрунтується на контрасті спокійної гладі основної площини стіни, високого цокольного поверху та пластиці бал­конів і лоджій. Споруду увінчує розви­нений карниз, плита якого підтри­мується потужними модульйонами. На третьому—п'ятому поверхах — балко­ни, на шостому—сьомому — лоджії. Згруповані по вертикалі три балкони та лоджія є своєрідним елементом компо­зиції фасадів. З боку вул. Прорізної — чотири такі елементи, з вул. Пушкінської — два. Стіну верхніх трьох поверхів між ними оформлено піляст­рами, на які спираються розірвані фронтони. На рівні шостого поверху проходить гурт, який розчленовує ос­новний об'єм. Усі архітектурні деталі (обрамлення лоджій, кронштейни, які підтримують балкони, капітелі піля­стрів, карнизи) добре прорисовані. Основний об'єм споруди облицьовано великими керамічними плитами, пер­ший поверх — сірими гранітними бло­ками.

Будинок — один з найкращих зразків повоєнної забудови Києва.

У будинку проживали відомі вчені.

1956—59 у квартирі № 29 — Гнєденко Борис Володимирович (1912—95) — ма­тематик, акад. АН УРСР (з 1948), почес­ний член Лондонського Королівського статистичного товариства (з 1968), по­чесний доктор Берлінського універси­тету (з 1976). У ці роки директор (1955—58) й завідувач відділу (1945— 60) Інституту математики АН УРСР, де у 1956 під керівництвом вченого розпо­чалися роботи зі створення універсаль­ної ЕОМ «Київ». Одночасно очолював Відділ фізико-математичних наук АН УРСР (1956—57), у 1950—58 професор Київського університету.

Займався проблемами теорії ймовір­ності, теорії надійності, математичної статистики, історії та методології мате­матики, обчислювальної техніки. Від­значений премією ім. П. Чебишева АН СРСР (1950).

Мешкав також на вул. М. Коцюбин­ського, 9, квартира № 13 (1949—55). З 1960 жив у Москві.

1956—74 у квартирі № 27 — Лашкарьов Вадим Євгенович (1903—74) — фізик, акад. АН УРСР (з 1945). У ці роки завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР, з 1960 один із засновників і перший директор Інституту напів­провідників АН УРСР (тепер — Інсти­тут фізики напівпровідників НАН України), з 1970 науковий консультант. Протягом багатьох років головний ре­дактор «Українського фізичного жур­налу» і голова Наукової ради з пробле­ми «Фізика напівпровідників» при Президії АН УРСР.

Зробив великий внесок в організацію і розвиток досліджень у галузі фізики напівпровідників в Україні, у розв'я­зання ряду фундаментальних проблем, що заклали основи цієї науки. Праці вченого сприяли відкриттю електрон­но-дірчастого переходу — основного елемента сучасних напівпровіднико­вих приладів. Створив теорію внут­рішнього фотоефекту у напівпровідни­ках. Заснував наукову школу. Відзначе­ний Державною премією УРСР (1981, посмертно).

1944—56 проживав на вул. Терещенківській, 3, квартира № 5.

1956—70 у квартирі № 30 — Савін Гурій Миколайович (1907—75) — ме­ханік, акад. АН УРСР (з 1948), заслуже­ний діяч науки і техніки УРСР (з 1966). У цей період віце-президент АН УРСР й голова Ради з вивчення продуктив­них сил Української РСР при АН УРСР (1952—57); директор (1958—59) й заві­дувач відділу (1957—75) Інституту ме­ханіки АН УРСР. Одночасно професор кафедри теорії пружності Київського університету, засновник і відповідаль­ний редактор журналу «Прикладная механика» (з 1965), заступник голови Комісії з механіки і фізики поліме­рів при Президії АН СРСР, член На­ціонального комітету з теоретичної й прикладної механіки. Розробив ряд фундаментальних методів розв'язання проблем концентрації напружень в елементах конструкцій, динамічної міцності канатів у механіці компо­зиційних матеріалів, гірничих порід та ін. Досліджував питання історії ме­ханіки в Україні, розвитку її окремих фундаментальних проблем.

Проживав також на вул. Хрещатик, 23, квартира № 42 (1-а пол. 1950-х рр.), на вул. Володимирській, 51/53, квартира № 38 (1970—75).

1975 у квартирі № 4 — Топачевський Олександр Вікторович (1897— 1975) — ботанік і гідробіолог, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). З 1959 директор Інституту гідробіології АН УРСР, одночасно голова Відділів біологічних наук (1962— 63) й загальної та еволюційної біології (1963—66) АН УРСР; віце-президент Всесоюзного гідробіологічного товариства, засновник і головний редактор «Гидробиологического журнала» (з 1965).

Досліджував проблеми загальної гідробіології, зокрема морфології, семантики та походження водоростей. В останній період життя працював у галузі санітарної та технічної гідробіології, розробляючи питання біологічного режиму штучних водоймищ і поліпшення якості води.

Проживав також на вул. Паньківській, 8 (1944—59), вул. Комінтерну, 1, квартира № 2 (1959—65).

1961-70 у квартирі № 29 — Федорченко Іван Михайлович (1909—97) — вчений у галузі металознавства і порошкової металургії, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1970). У цей період завідувач відділу Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР (з 1952), головний учений секретар Президії АН УРСР (1957—62), голова Відділу фізико-технічних проблем матеріалознавства (1963—88). Відзначений премією ім. Є. Патона АН УРСР за наукові дослідження, присвячені антифрикційним зносостійким металокерамічним матеріалам для важких і спеціальних умов праці (1968). У 1962— 63 керував пуском першого в СРСР спеціалізованого Броварського заводу порошкової металургії, створеного за розробками Інституту матеріалознавства АН УРСР. Під керівництвом вченого було розроблено і впроваджено в промисловість нові металокерамічні сплави, що виготовлялися методами порошкової металургії, у серед. 1960-х рр. засновано новий науковий напрям — металургія волокон і волокнових матеріалів. Проживав також на вул. Хрещатик, 27, квартира № 22 (1953—60) й на вул. Володимирській, 51/53, квартира № 32 (з 1970).

1956—60 у квартирі № 31 — Фольборт Георгій Володимирович (1885—1960) — фізіолог, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1953). У зазначений період завідувач кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту (1946—60), одночасно очолював відділ вищої нервової діяльності й трофічних функцій Інституту клінічної фізіології (з 1953 Інститут фізіології ім. О. Богомольця) АН УРСР. Засновник і перший головний редактор «Фізіологічного журналу» АН УРСР (з 1955).

Основний напрям наукових досліджень цих років — проблеми фізіології процесів виснаження і відновлення функціональних потенціалів різних органів і систем організму. Велику увагу приділяв питанням їх практичної реалізації, зокрема, під керівництвом вченого у Київському інституті фізичної культури було розроблено ефективні методи тренування спортсменів. Мешкав також на вул. Пушкінській, 22, квартира № 7 (1946—55).

1960—84 у квартирі № 31 — Щербань Олександр Назарович (1906—92) — вчений у галузі гірничої теплофізики, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966). В ці роки віце-президент АН УРСР (1957— 62), заступник голови Ради Міністрів УРСР і голова Державного комітету Ради Міністрів УРСР з координації науково-дослідних робіт (1961—65). Одночасно завідувач відділу (1958—87) Інституту теплоенергетики (тепер Інститут технічної теплофізики) АН УРСР. Відзначений Державною премією СРСР (1969). З 1977 — голова міжнародного бюро з гірничої теплофізики Міжнародного організаційного комітету Всесвітнього гірничого конгресу.

В період проживання у цьому будинку працював над низкою важливих проблем гірничої теплофізики, пов'язаних з бурінням надглибоких свердловин, розробкою методів прогнозу та регулювання теплового режиму глибоких шахт, їх оснащенням системами кондиціонування (1960—68). У кін. 1960-х рр. з ініціативи і під керівництвом вченого розпочалися дослідження однієї з найактуальніших проблем сучасності — захисту атмосфери від забруднення, було розроблено теоретичні основи і створено комплекс інструментальних засобів першої вітчизняної автоматичної системи контролю забруднення повітря.

Мешкав також на вул. Хрещатик, 23, квартира № 50 (1950-і рр.), на вул. Інститутській, 10/1, квартира № 24 (з 1984).

В будинку також проживали члени-кореспонденти АН УРСР: біофізик Городецький Олексій Опанасович (1897—у квартирі № 1 (1956—67); хімік Гороховатський Ярослав Борисович (1925—76) — у квартирах № 3 й № 8 (1956—60 й 1960—76); історик Гуржій Іван Олександрович (1915— 71) — у квартирі № 7 (1956—71); металознавець Макара Арсен Мартинович (1916—75) — у квартирі № 5 (1956—75); палеоботанік Новик Катерина Йосипівна (1898—1984) — у квартирі № 86 (1956—84); математик Фільчаков Павло Феодосійович (1916—78) — у квартирі № 67 (1956—78); літературознавець Шабліовський Євген Степанович (1906—83) — у квартирі № 76 (1957—83).