Триповерховий, цегляний, пофарбова­ний, у плані прямокутний, з двома квартирами на поверсі. Міжповерхові перекриття пласкі, над бічним про­їздом цегляне коробове склепіння. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Зведений у стилі історизм з елемента­ми ренесансно-барокової архітектури. Симетричну композицію фасаду під­креслено трьома розкріповками — центральною і двома бічними. Вісь вхо­ду акцентовано балконом, що виходить на сходовий майданчик між другим і третім поверхами, оформленим при­стінним двоколонним портиком зі спрощеними капітелями. Весь архітек­турний декор виконано в цеглі. Ан­таблемент портика та лінію карниза викладено фігурним цегляним муру­ванням, яке імітує аркатуру. Оригіна­льним є площинний бароковий рису­нок лиштв другого поверху. Перший поверх рустований. Мистецький інте­рес в інтер'єрі являє метласька плитка на сходових майданчиках із зигзаго­подібним рисунком.

Належить до числа досить рідкісних у забудові міста секційних будинків періоду раннього історизму, в якому поєднуються класицистична врівнова­женість композиції з елементами ре­несансу та бароко.

На поч. 20 ст. у будинку діяло Товари­ство рівноправності польських жінок. 1917—18 у квартирі № 17 містився сек­ретаріат Київської організації Україн­ської соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) — однієї з найвпливо- віших політичних партій доби Україн­ської революції. Тут відбувалися засі­дання Київського комітету партії. Очо­лював його Драгомирецький Антін Григорович (1887— ?) — політичний діяч, за фахом столяр. Член Україн­ської Центральної Ради, Всеукраїнської ради робітничих депутатів, деякий час — Малої Ради. У січні 1919 був одним із засновників УСДРП (неза­лежних), реорганізованої у січні 1920 на Українську комуністичну партію (УКП), голова її ЦК. 1924 після розпус­ку УКП за рішенням Комінтерну при­єднався до КП(б)У, працював у прав­лінні Українського тресту сільськогос­подарського будівництва. У 1930-х рр. репресований.

До складу комітету входили Т. Гайдар, М. Ковальський, Б. Матюшенко, В. Садовський та інші відомі українські діячі. Бюро комітету містилося в Педа­гогічному музеї.

У квітні—серпні 1917 за цією ж адре­сою працювали редакція і контора що­денної «Робітничої газети» — органу Цк УСДРП. Видавалася з 30 березня

Редакція містилася спочатку на вул. Пушкінській, 4 у друкарні В. Кульженка (будинок не зберігся), де було підготовлено № 1—6 газети, у квітні 1916 — на вул. Прорізній, 5, квартира № 10 (будинок на подвір'ї, не зберігся), де підготовлено № 7—26. У цьому будинку вийшли № 26—111 газети. З № 112 (18 серпня 1917) редакція містилася у пров. Михайлівському, 35. У період перебування редакції у цьому будинку редактором газети був Винни- ченко Володимир Кирилович (1880—1951 — письменник, журналіст, полі­тичний і державний діяч, заступник го­лови УЦР і член Малої Ради (з квітня 1917), голова Генерального секрета­ріату (червень 1917 — січень 1918), го­лова Цк УСДРП (з квітня 1917), голова Директорії УНР (листопад 1918 — січень 1919). Співробітниками газети та авторами статей були відомі україн­ські діячі: М. Авдієнко, Д. Антонович, С. Веселовський, С. Вікул, В. Довжен­ко, С.-О. Драгоманов, Є. Касьяненко, Б. Мартос, С. Петлюра, М. Порш, М. Ткаченко та ін.

1906—11 у квартирі № 4 будинку про­живав Скворцов Іринарх Поліхронійович (1847—1921) — гігієніст, заслуже­ний ординарний професор, у 1906— 17 — викладач кафедри гігієни з курсу епідеміології і санітарної поліції Київ­ського університету (його випускник), одночасно керівник санітарного відділу Земської управи Київської губ. Автор наукових досліджень з проблем впливу фізичних, хімічних, біологічних фак­торів на здоров'я людини. Одним з перших відзначив фізіологічне та гігіє­нічне значення електричних властивос­тей повітря, висунув гіпотезу про елек­тричну сутність життя. Пізніше меш­кав на сучасній вул. Червоноармійській, 120.

Тепер на першому поверсі магазини, на другому й третьому — офісні приміщення [1171].