Те­риторія визначеної тоді садиби № 21 (тепер № 25) стала власністю колезько­го секретаря М. Кирилова. На його замовлення за проектом арх. В. Ніколаєва 1880 споруджено двоповерховий цегляний житловий будинок, що зай­мав праву верхню частину вуличного фронту. Незабаром будинок разом із садибою пл. 103 кв. сажні й надвірними службами перейшов до відставного полковника П. Табуніна, після його смерті в 1882 — до дійсного статського радника М. Скаржинського. Стан бу­динку в 1891 виявився аварійним через осідання фундаменту внаслідок не­справності труби водогону, і того ж року він був розібраний. З цього часу і до 1916 садиба належала лікарю, ди­ректору Олександрівської міської лі­карні, громадсько-політичному діячеві М. Страдомському та його дружині Л. Страдомській. На їхнє замовлення 1892 розроблено проект нового будин­ку, пояснювальну записку до якого підписав арх. О. Кривошеєв, що дає підставу вважати його автором наявної споруди (проектні креслення не знай­дено). У 1890-х рр. зведено флігель (№ 25-б) упродовж межі із сусідньою садибою № 23 на місці дерев'яного дров'яника. В радянський час садибу націоналізовано й пристосовано під ко­мунальне житло. В 2-й пол. 20 ст. над триповерховим флігелем надбудовано мансарду. В зв'язку з приватизацією частини приміщень, розташованих лі­воруч від проїзду, та облаштуванням офісів у кін. 1990-х рр. номер флігеля (№ 25-б) винесено на його вуличний фасад.

Будинок триповерховий, цегляний, по­фарбований, у плані прямокутний, з прибудованим до лівого флангу Г-по- дібним у плані дворовим флігелем. Асиметричним прямокутним отвором проїзду на подвір'я поділяється на дві нерівні частини: дев'ятивіконну, сек­ційного типу, з центрально розташова­ними парадними та чорними сходами (вірогідно, утворена на основі первіс­ного будинку 1880) та ліву чотири- віконну, з дворядним анфіладним ха­рактером внутрішнього планування на першому поверсі (була призначена для торговельних приміщень). Перекриття пласкі, над проїздом цегляні склепіння на рейках. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у цегляному стилі, в осно­ву покладено використання модернізо­ваних історичних деталей. Загальна архітектурна тектоніка вуличного фа­саду ярусна асиметрична. Головну ува­гу приділено оформленню верхнього поверху, розчленованого в простінках канелюрованими лопатками. Останні розкріповують вінцевий зубчастий карниз та багатопрофільний міжповер­ховий гурт з опорою на своєрідні кон­солі. Верхи лопаток і консолей декоро­вано нішками з орнаментом у вигляді плетениці. Різні за пропорціями прямо­кутні вікна згруповано попарно, окрім осі входу до дев'ятивіконної частини будинку, виділеної одновіконною роз- кріповкою. Її композиційну роль під­креслюють флангові стрункі колонки на рівні третього поверху, розвинена вінцева частина з аркатуркою, ошат­ний триступінчастий аттик з двома слу­ховими віконцями та прилеглі бічні прясла, розчленовані вузькими здвоє­ними віконними прорізами. Лівий фланг фасаду завершує прямий аттик, оздоблений зубцями. Житлового ха­рактеру будинку надають балкони, що зберегли первісні ковані ґрати. Лівий фланг першого поверху, позбавленого архітектурного декору, нещодавно об­лицьовано декоративною плиткою, яка імітує червоний граніт. Архітектура дворового фасаду максимально спро­щена й базується на застосуванні міжповерхових і підвіконних гуртів. Вікна без лиштв, з лучковими клинчас­тими перемичками.

Пам'ятка — зразок вдалого формуван­ня мистецького образу споруди відпо­відно до високих вимог щодо будинків, розташованих у центрі міста, при мак­симально економному застосуванні архітектурних засобів, обмежених ви­користанням лише лицьової цегли.

Тепер на першому поверсі будинку ма­газини та офіси [1169].