До складу прямокутної в плані садиби входять розташовані на червоній лінії забудови вулиці головний будинок (№ 7; 18 ст, 1818—20) і житловий флігель (№ 7-б; 1820-і рр.), в глибині подвір'я — комора й каретник (серед. 19 ст.), по периметру ділянки — південна в'їзна брама з огорожею (відтворена за станом на кін. 19 ст.), східна в'їзна брама з огорожею (1-а чв. 19 ст.). За історичними даними, південно-західний бік садиби займав аптекарський сад (не зберігся), який до 1811 обіймав також частину нинішньої території Фролівського монастиря.
За свідченням М. Берлинського, тут 1728 збудовано першу в Києві «вільну», тобто приватну, аптеку (за іншими даними, рік спорудження 1730). Її засновником був уродженець м. Дерпта (тепер м. Тарту, Естонія) «аптечний ґезель» Й. Гейтер. 1751 його вдова А. Гунінгер запросила до роботи провізора Г. Бунге, який, одружившись з її дочкою, став новим власником аптеки. Після смерті Г. Бунге (1792) садиба перейшла до його сина А. Бунге. На цей час тут розташовувалися: головний будинок з аптекою, обабіч нього — два дерев'яні житлові будинки на цегляних підмурках, на подвір'ї — будова, орієнтована за широтним напрямком, три дерев'яні споруди господарського призначення по периметру ділянки. Бл. 1810 А. Бунге запросив провізора з м. Харкова І. Тецнера, який згодом став співвласником аптеки. Під час пожежі на Подолі 1811 головний будинок було пошкоджено, інші згоріли. 1818—20, в ході робіт з упорядкування й розширення вул. Притисько-Микільської, рештки головного будинку було знесено, на його підвалах зведено наявну споруду. Контури садиби змінено відповідно до генплану В. Гесте. З 1825 І. Тецнер став повновласним господарем садиби, у якій 1828—31 з'я-вилися тривіконний (з боку вулиці) житловий флігель та цегляна огорожа з двома хвіртками й в'їзною брамою між ними. Після смерті І. Тецнера на поч. 1830-х рр. його вдова здавала примі-щення в оренду: до серед. 1830-х рр. — Л. Ріхтеру, з 1835 — Є. Апшпаху, з — 1838 Гофману і провізору К. Роше.
1839 власником садиби став провізор Бенцов, який переніс аптеку в інше приміщення на Подолі, головний будинок та інші споруди використовував під житло та господарські потреби. 1849 садиба знову перейшла до родини Тецнерів, з 1871 — до К. та О. Васильєвих.
Судячи з плану садиби 1885, по периметру її оперізували: головний будинок, сад (вздовж південної огорожі), кілька повіток (західна частина садиби), цегляні одноповерхові служби (каретник, комора), цегляна одноповерхова житлова будівля (флігель). Головний будинок 1885 було пристосовано під магазин, тоді ж зроблено ремонт і перебудову флігеля. У 1910-х рр. забудова пристосовувалася для різних функціональних потреб, у зв'язку з чим зазнала певних змін і втрат. Зокрема, значні перебудови відбулись у 1970-х рр. під час пристосування головного будинку під ремонтно-будівельне управління. В ході реставраційних робіт 1980-х рр. (АРМ-1 УСНРПІ «Укрпроектреставрація», архітектори В. Безякін — керівник, Ю. Ліфшиць, П. Макаренко, Р. Фішман, М. Шиманкін) було відновлено головні споруди комплексу та південну дерев'яну огорожу з брамою, біля якої влаштовано палісадник на згадку про колишній аптекарський сад.
Головний будинок з аптекою, 18 ст., 1818—20 (№ 7). Формує наріжжя площі перед Фролівським монастирем. Зведений на підвалах первісного (18 ст.) будинку аптекаря Й. Гейтера, у проектуванні брав участь арх. А. Меленський. 1825—31 (за власника І. Тецнера) будинок мав два входи: з вулиці та з боку подвір'я, що пояснювалося його функцією житлового будинку й аптеки. 1838, за К. Роше, здійснено ремонт дахів. Після перенесення Бенцовим аптеки до іншого приміщення на Подолі арх. Л. Станзані виконав проект пристосування будин-ку під житло. Вигляд після реконструкції зафіксований на фото 1860, де зображені прямі сандрики на ліплених консолях над вікнами.
Після 1871, за власників К. та О. Васильєвих, східну частину будинку пристосовано під магазин, в зв'язку з чим кілька вікон вуличного фасаду замінено на двері. Пізніше на чоловому (з боку площі) фасаді ліквідовано центральний головний вхід, замість якого влаштовано бічний з тамбуром. В 1970-і рр., після пристосування будинку під ремонтно-будівельне управління, ліплений вінцевий карниз замінено на дощаний винос покрівлі, перероблено конструкції даху, на якому з'явилися дощані фронтони. Дерев'яний декор вікон замінено на бетонний, змінено й структуру внутрішнього планування.
Під час реставраційних робіт 1984—86 відновлено первісне планування, форму даху, вхід у підвал, підсилено підмурки, в інтер'єрах відтворено кахляні груби.
Будинок одноповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, у підвалах 18 ст. коробові склепіння, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування крила з боку площі дворядне, крила з боку вулиці однорядне, сполучення кімнат та приміщень анфі- ладне. В місці прилягання крил (у другому ряді крила з боку площі) розта-шовані внутрішні двомаршові дерев'яні сходи у підвал. У підвал ведуть також зовнішні одномаршові кам'яні сходи, прилеглі з боку подвір'я до південно- західного наріжжя. Входи: головний — з боку площі, два інші — з боку подвір'я та з торцевого фасаду вуличного крила.
Оздоблений у формах пізнього класицизму. Обидва чолові фасади на сім віконних осей, центральний отвір з боку площі — головний вхід, решта прорізів — вікна. Центрально-осьова симетрія властива фасаду з боку площі, на вуличному фасаді вона не акцентована. Головний вхід і прилеглі до нього вікна виділено бічними пілястрами в тривіконне прясло. Значну роль відіграє завершення прорізів прямим профільованим сандриком на двох флангових бічних консолях. Рівномірний ритм прорізів з сандриками чітко вирізняється на тлі гладенько тинькованих стін, класицистичний, переважно горизонтальний характер вирішення підкреслено також видовженими стрічками фриза, підвіконного гурту та низького цоколю. З боку вулиці, площі та частково на торцевих і дворових фасадах ордерне вирішення підтримано наявністю модульйонів, які акцентують широкий винос карнизної плити. Торцеві й дворові фасади розчленовано нерегулярним ритмом «сліпих» (бленд) та наскрізних віконних і дверних прорізів без обрамлень. Будинок відіграє важливу роль у забудові вулиці, є виразною пам'яткою класицистичної архітектури.
Під час реставраційних робіт в інтер'єрі реконструйовано т. зв. грецьку залу, хату знахарки, монастирську келію, лабораторію алхіміка, старовинний аптечний склад, кабінет аптекаря та фармацевтичну лабораторію 18—19 ст. З достовірністю відтворено інтер'єри приватної аптеки Г. Бунге.
Комора й каретник, серед. 19 ст. В глибині подвір'я, впритул до житлового флігеля, вздовж північно-західної межі садиби. Збудовані, ймовірно, у 1850—70-х рр. замість попередніх дерев'яних споруд, розташованих у різних частинах подвір'я. На плані садиби 1885 зображені як одноповерхові цегляні нежитлові служби. В серед. 1980-х рр. відреставровані.
Будинок одноповерховий, цегляний, з глухим тильним капітальним муром. У плані прямокутний, трикамерний. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах, з бляшаним покриттям. Центральна частина — суцільне велике зальне приміщення колишнього каретника з арковим широким в'їздом з боку подвір'я, на торці з боку Фролівського монастиря колишня комора (тепер складське приміщення з окремим входом), з протилежного боку тамбур торцевого входу до житлового флігеля.
Оздоблений у стриманих формах класицизму. На чоловому фасаді каретний в'їзд, що є майже квадратним за абрисом отвором з лучковою перемичкою, значно зсунутий відносно центральної осі. Фасад прорізано регулярним ритмом великих квадратних вікон з прямокутно-сітчастим заскленням. Кожне з них акцентовано підвіконними поличками, лаконічний, лапідарний образ цієї споруди спеціального призначення довершує стрічка високого масивного цоколю.
Споруда є невід'ємним первісним елементом садибного комплексу з досить органічною для нього класицистичною стилістикою.
Південна в'їзна брама з огорожею, 19—20 ст. З південно-східного боку площі перед Фролівським монастирем. На розгортці забудови вулиці 1828—31 зображена ґратчастою на цегляному цоколі з двома цегляними хвіртками у вигляді портиків під трикутним фронтоном обабіч центрального проїзду. Нагадувала зразкові проекти з альбому огорож і брам, виданого в Санкт-Петербурзі 1811. Наприкінці 19 ст. (можливо, 1885) замінена на дерев'яну (знесена у 20 ст.). Відновлена в серед. 1980-х рр. у формах історизму за станом на кін. 19 ст.
Складена з вертикально поставлених і щільно підігнаних одна до одної дощок, у цокольній частині закріплених стрічкою широкого, горизонтально покладеного дерев'яного поясу. Нагорі увінчана двосхилим тесовим дашком. Проїзд брами перекрито двома дерев'яними стулками воріт, які кріпляться до високих дерев'яних, квадратних у перетині флангових стовпів. Симет-рично проїзду розташовані дві дерев'яні одностулкові хвіртки. Кожна з ворітних і хвірткових стулок з обох боків декорована накладними дерев'яними фільонками.
Огородження з боку площі є важливою функціональною частиною садибної забудови.
Східна в'їзна брама з огорожею, 1-а чв. 19 ст. Вздовж червоної лінії забудови вулиці, між головним будинком і житловим флігелем. Слугує головним в'їздом на подвір'я садиби. Показана на розгортці забудови вулиці 1828—31, де її вигляд майже ідентичний сучасному й ототожнюється зі зразковими проектами огорож і брам з альбому 1811. В серед. 1980-х рр. реставрована. Складається з центральної проїзної брами, фланкованої двома симетричними ділянками огорожі з прямокутними отворами хвірток. Огорожа цегляна, тинькована, завершена профільованим карнизом, згори захищена двосхилим металевим дашком. Стулки воріт і хвірток дерев'яні з двобічним ошалюванням «ялинкою». Є невід'ємним стилістично вираженим елементом забудови садиби поч. 19 ст.
Флігель, 1820-і рр. Формує північно-західний бік подвір'я, на червону лінію забудови вулиці виходить торцевим фасадом на три віконні осі. На розгортці забудови вулиці 1828—31 зображений у вигляді одноповерхового тривіконного будинку. За власника І. Тецнера, 1831 відбулася перебудова з переробкою центрального вікна на двірний отвір, надбудовою високого аттика з бічним рустуванням і центральним «сліпим» лучковим вікном із замковим каменем. Після перебудов 1885, які мали місце за власників Васильєвих, отвір центрального входу було захищено двосхилим металевим піддашшям на металевих консолях, зроблено наріжні лопатки, фриз прикрашено геометричним ліпленим орнаментом, високий прямий аттик замінено на невеличкий, фігурного абрису над центральною частиною. На поч. 20 ст. прорубано великі, майже квадратні вікна з боку вулиці. У такому вигляді будинок перебував до реставраційних робіт серед. 1980-х рр. Тоді його об'ємно-просторовому, планувальному й стильовому вирішенням було надано класицистичного вигляду, який він мав до перебудов 1885 (за винятком центрального отвору головного фасаду, відреставрованого у вигляді вікна).
Одноповерховий з підвалами, цегляний, тинькований. Перекриття пласке дерев'яне. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах, з бляшаним покриттям, обмежений з торців високими прямими аттиками. Внутрішнє планування трикамерне з центральним розподільчим приміщенням, додатковий вхід — в торцевій частині суміжного корпусу каретної.
Оздоблений у формах пізнього класицизму. Найбільша репрезентабельність притаманна вуличному фасаду. Його композиційному вирішенню властива неакцентована центрально-осьова симетрія. Три вікна, увінчані прямими сандриками на ліплених консолях, ідентичні прорізам головного будинку. Над широким гладеньким фризом високий аттик, бічні частини якого фланковано рустуванням, у центрі розміщено велике «сліпе» вікно лучкової форми. Дворовий фасад лопатками поділено на чотири частини. Одна з двох середніх частин дещо завужена: тут міститься головний вхід, інші прорізані парами невеликих (у т. ч. «сліпих») вікон з прямокутно-сітчастими рамами, під ними — підвіконний непрофільований гурт та високий цоколь. Звиси даху значного виносу підтримано ритмічно розташованими кронштейнами.
В інтер'єрі збереглися кручені чавунні сходи на горище 1-ї пол. 19 ст. Житловий флігель є другою за цінністю спорудою садиби, його вирішення вдало підтримує риси класицистичної ансамблевості, властиві сприйняттю садиби з боку вулиці.
Садиба є частиною історичного середовища заповідної зони Подолу, зразком її забудови часів класицизму. Вона є також важливою пам'яткою історії медицини, пов'язаною з розвитком фармакології й життям її видатних представників.
1728 у головному будинку була відкрита Й. Гейтером перша в місті приватна аптека, яка мала офіційну назву «Києво-Подільська вільна мурована аптека». З 1750 нею завідував Бунге Георг-Фрідріх (1722—92) — фармацевт, виходець зі Східної Пруссії, ймовірно шведського походження. Освіту здобув 1740—47 у Тильзиті. 1751 одружився з К. Гейтер — дочкою першого власника аптеки. Володів подарованою у посаг аптекою до кінця життя. 1779 прийняв російське підданство. 1791 отримав дворянський титул. Крім фармації, захоплювався ботанікою, хімією, дослідами з електрики, виготовленням приладів. Обирався членом-кореспон- дентом і дійсним членом Вільного економічного товариства. Заснував у Києві євангелістсько-лютеранську громаду, надавав їй матеріальну підтримку. Родина Г.-Ф. Бунге після його смерті володіла садибою до 1836.
Його сини і онуки стали відомими вченими. Бунге Андрій Георгійович (1766—1814) — фармацевт, власник київської аптеки. Бунге Фрідріх-Йоганн Георгійович (1760—1822) — фар-мацевт, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1804), власник аптеки в Києві. Бунге Християн Георгійович (1776—1857) — один з перших відомих у Києві лікарів-педіатрів. Навчався у Києво-Могилянській академії, закінчив Калінкінський медико-хірур- гічний інститут в Санкт-Петербурзі (1796) і Йєнський університет у Німеччині (1798), де отримав ступінь доктора медицини. 1802—35 працював у Київській духовній академії, духовній семі-нарії, з 1812 також у військовому шпиталі. Після виходу у відставку займався приватною практикою. З 1818 мешкав на сучасній вул. Липській, де придбав дерев'яний будинок (не збе-рігся). Бунге Христофор Георгійович (1781—1860) — ветеринар, професор терапевтичної клініки Московського університету. Бунге Олександр Андрійович (1803— 90) — ботанік, чл.-кор. (з 1833), почесний член Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1875), професор Дерпт- ського університету, учасник наукових експедицій в Китай, Іран, на Алтай. Бунге Микола Християнович (1823— 95) — економіст, державний, громадський діяч, акад. Імператорської Санкт- Петербурзької АН (з 1890). Вихованець Першої Київської гімназії (1836—41) і юридичного факультету Київського університу (1841—45), професор політичної економії і права (з 1850), ректор Київського університету (1859—62, 1871—75, 1878—80), управитель Київської контори Державного банку (1862—66), міністр фінансів (1880—86), голова Комітету міністрів (1887—95), член Державної ради Російської імперії (з 1881). Бунге Фрідріх Андрійович (1802—97) — юрист, професор Дерптського університету. Здійснив кодифікацію цивільного права Остзейського краю. Після реставрації 1988 тут відкрито аптеку-музей, в якому висвітлюється розвиток фармацевтики з найдавніших часів. В експозиційних залах представлено реконструкції інтер'єрів Києво-Подільської вільної мурованої аптеки 18 ст., лабораторії аптеки 19 ст. під символом омара (за традицією, кожен аптечний заклад обирав собі певний знак, найчастіше — істот, з яких виготовляли ліки), робочого кабінету аптекаря 19 ст., старовинного аптечного складу, хати знахарки, лабораторії алхіміка, одна з зал присвячена монастирській медицині. У торговельній залі продаються як сучасні ліки, так і виготовлені за старими рецептами.
У коморі й каретнику — музейні склади, у флігелі — офісне приміщення [1164]