Первісно кадетський корпус містився в будинку Першої гімназії на Бібіковському бульв. (тепер — бульв. Т. Шевченка, 14). Заняття в ньому роз­почалися 10 грудня 1851, офіційне від­криття відбулося 1 січня 1852. Кошти на будівництво власного при­міщення було зібрано дворянством Ки­ївської, Волинської, Подільської, Тав­рійської та Херсонської губерній (бл. 200 тис. крб.). Місце для споруди, що виникла за задумом царя Миколи І, вибране особисто ним під час відвідин Києва 1847; у той час воно було за межами міста, у мальовничій місце­вості з березовим гаєм та ставом. Було створено спеціальну комісію для спо­рудження будинку, до якої входили генерал-майор П. Пінкореллі, інженер - полковник О. Танненберг та ін. Зве­дення споруди здійснено під керів­ництвом арх. І. Штрома. Кадетський корпус почав діяти тут з 17 серпня 1857. Названий на прохання дворянства на честь народженого 1847 великого князя Володимира Олександровича.

У кін. 19 ст. гай, що слугував для жителів Києва місцем відпочинку, закрили для відвідувань. Тут було влаштовано літній кадетський табір: дві літні казарми, відкриті намети для їдальні та гімнастичне містечко (спо­руди не збереглися). У великих кадетських ставках, у низині, було облад­нано літні купальні для вихованців; зимовий басейн містився в самому будинку. В роки Великої Вітчизня­ної війни споруда колишнього кадет­ського корпусу була пошкоджена. Наприкінці 1940-х рр. під час ремонту до головного (східного) фасаду до­будовано восьмиколонний портик з фронтоном, у 1980-х рр. зроблено ти­лову прибудову в сучасних формах. Споруда Володимирського кадетського корпусу — визначнии приклад архітек­тури військово-навчальних будівель серед. 19 ст. у стилі класицизм. Триповерховий, цегляний, з цокольним поверхом та підвалами, у плані Н-по- дібний, з портиком. Акцентовані невеликими виступами флангових риза­літів бічні крила формують курдонер перед головним фасадом та разом з дво-, шестиповерховими сучасними допоміжними прибудовами квадрат­не у плані внутрішнє подвір'я, до якого ведуть два симетричних аркових про­їзди в центральному об'ємі. Об'ємно- просторове вирішення споруди ґрунтується на двох перпендикулярних осях — головній (поперечній) та дру­горядній (поздовжній осі центрально­го об'єму). Положення другорядної осі закріплено розподільним коридо­ром центрального корпусу. Внутрішнє планування характеризується класи­цистично чіткою та простою функціо­нальною схемою. Має двобічний кори­дорний характер: основні коридори розташовано уздовж поздовжніх осей основного об'єму та крил, з винесен­ням у місця їх перетину великих при­міщень (залів). У цокольному поверсі містилися кухні й квартири нижчих чинів; на першому — простора їдальня, квартири директора і частини служ­бового персоналу; на другому — ве­ликі двосвітні домова церква в ім'я св. Володимира (освячена 1863) і за­гальна зала, а також приміщення для вихованців; на третьому — приміщення для вихованців та решти службового персоналу. Найбільші приміщення (ко­лишні класи) групуються уздовж стін головного фасаду, колишні спальні — уздовж тильних стін (з вікнами на подвір'я). Роль основної вертикальної комунікації відіграють пов'язані з центральним входом широкі двомаршові чавунні сходи; допоміжні сходи обслуговують кожен з двох симетрич­них центральним осям фасадів входів на північному та південному об'ємах бічних крил. Споруда увінчана поло­гим двосхилим залізним дахом.

У формуванні архітектурного образу довгих фасадів значну роль відігра­ють характерні для пізнього класи­цизму рівні площини тинькованих стін, що членуються рідко розташованими великими віконними порталами на пер­шому (прямокутні прорізи з трикут­ними сандриками) та другому (про­різи з напівциркульними перемичками і прямими сандриками) поверхах. Па­радний характер цих основних повер­хів підкреслюють невеликі прямокут­ні вікна третього і рустованого цоколь­ного поверхів. Центральноосьова си­метрія головного фасаду підсилена прибудованим пізніше монументаль­ним портиком: вісім колон великого корінфського ордера на високих приз­матичних базах несуть пологий три­кутний фронтон на повному антабле­менті. До появи портика головний вхід було акцентовано центральним ризалітом з високим прямим аттиком з ліпним написом: «Владимирский Киевский кадетский корпус». Подібні прямі аттики збереглися над бічними ризалітами й торцевими стінами крил, акцентуючи симетричний характер композиції північного, південного та західного фасадів. При загальній мону­ментальності та класицистичній ясно­сті композиції привертає увагу роз­дрібненість модульйонів, що підсилю­ють лінію вінцевого карниза, а також здвоєні вікна над отворами входів північного та південного фасадів біч­них крил, що трохи порушують моно­тонний класицистичний ритм. Сприй­мання здалеку цієї монументальної споруди, яка активно домінує у нав­колишній забудові, підсилює її розта­шування на відкритому підвищеному місці перед ділянкою різкого знижен­ня рельєфу в південному напрямку. Київський Володимирський кадетський корпус належав до кращих кадетських навчальних закладів Росії. Тут вихову­валися переважно уродженці Пів­денно-Західного краю, діти офіцерів та дворян. До 1863 випускники отри­мували офіцерські чини. Пізніше, вна­слідок загальної реформи військової освіти, корпус перетворився на серед­ній навчальний заклад, що готував юнаків до подальшого навчання в юнкерських училищах. 1865 перейме­нований на Володимирську Київську військову гімназію — загальноосвітній заклад з початковою військовою під­готовкою. 1882 повернено попереднє найменування кадетського корпусу, поновлено стройове навчання. З 1886 вихователями призначалися тільки вій­ськові особи.

Серед директорів корпусу були відомі військові фахівці й педагоги: 1867— 71 -  генерал Г. Кузьмін-Короваєв, 1871—79 — полковник П. Юшенов, 1879-98 — генерал П. Алексєєв та ін. Тут працювали деякі професори Київ­ського університету, зокрема, мате­матики М. Ващенко-Захарчєнко та П. Роммер, ботанік О. Рогович, викла­дачі словесності А. Линниченко та О. Селін, історик О. Ставровський, правник В. Незабитовський. Викладачами корпусу були також відомий художник, майстер книжкової ілюстрації О. Агін, мовознавець та громадський діяч П. Житецький, протоієрей, професор КДА П. Троцький, балетмейстер Міського театру С. Ленчевський.

1912 навчальний заклад видавав «Кадетский журнал».

За перші 50 років існування — до 1901 Володимирський Київський кадетськиї корпус підготував 2050 випускників Його вихованці досягли високого становища в армії, відзначилися під час воєнних дій. Так, капітан О. Гурковський (випуск 1868), штабс-капітан Макарашвілі (випуск 1872) та полковник Ю. Сосновський (випуск 1858) стали Георгіївськими кавалерами за подвиги у російсько-турецькій війні 1877—78. 1904 неабияку мужність при обороні Порт-Артура від японського війська виявив штабс-капітан В. Дешин (випуск 1895). Того ж року отримав Георгіївський хрест за призупинення наступу японців під Ляояном генерал О. Самсонов (випуск 1875), який загинув на початку 1-ї світової війни (1914) у ранзі командувача 2-ї росій­ської армії. Капітан Є. Крутень (ви­пуск 1908) був під час 1-ї світової війни льотчиком-асом, автором настанов з військово-авіаційної справи; загинув через несправність літака. Вихо­ванець корпусу генерал М. Духонін у вересні 1917 призначений началь­ником штабу Ставки верховного го­ловнокомандувача російської армії, у листопаді того ж року спробував оголосити себе верховним головнокоман­дувачем, але був вбитий під час сол­датського заколоту. Генерал М. Дроздовський брав участь у формуванні Добровольчої армії, один з полків якої після його смерті (1919) був названий «Дроздовським». Полковник С. Каменєв (випуск 1898), у 1917 — началь­ник штабу 3-ї армії, став згодом ра­дянським військовим діячем, коман­дувачем Східного фронту, з 1919 до кінця громадянської війни — головно­командувач Збройними силами РСФРР. Генерал О. Ігнатьєв (випуск 1894) — військовий дипломат, у мемуарах «50 років у строю» докладно роз­повів про кадетський побут. Серед вихованців кадетського корпусу були відомі діячі доби національно-визволь­них змагань. Полковник В. Петрів (ви­пуск 1900) утворив український гайдамацький полк ім. К. Гордієнка, на чолі якого захищав Українську Центральну Раду під час січневих подій 1918 у Києві; у серпні—листопаді 1919 — військовий міністр УНР, у квітні— червні 1920 — начальник Українського Генерального штабу. Генерал О. Гал­ин (випуск 1885) керував Головним штабом армії Української Держави у квітні—грудні 1918, військовий міністр УНР 1920—21. У корпусі навчалися також майбутній філософ М. Бердяєв (згадував про це у творі «Самопізнан­ня»), художник-пейзажист М. Дубовськой. У період громадянської війни Володи­мирський Київський кадетський корпус припинив своє існування. Навесні та влітку 1919 в його приміщенні місти­лися 6-і Київські командні курси Чер­воної армії, які закінчив А. Голиков — майбутній дитячий письменник А. Гай- дар. Він відобразив навчання на кур­сах у своєму першому прозовому творі «У дні поразок та перемог». 1920—41 тут діяла піхотна школа. Піс­ля 2-ї світової війни в будинку місти­лося командування Київського вій­ськового округу. Командувачами окру­гу були: 1945—53 — А. Гречко, 1953—60 - В. Чуйков, 1960—65 — П. Кошо­вий, 1965—67 — І. Якубовський (всі згодом стали Маршалами Радянського Союзу) та ін.

Тепер у будинку містяться Міністер­ство оборони України та Генштаб Збройних сил України [364].