Комплекс промислових споруд поблизу залізничного вокзалу. Прохідна заводу виходить на вул. Ползунова. Засновані 1868 як Головні майстерні для ремонту паровозів і вагонів. 1879 перейменовані на Київські головні залізничні майстерні Південно-Західної залізниці. 1929 підприємству присвоєно назву Січневого повстання 1918; у 1930 майстерні перейменовано на паровозовагоноремонтний завод; з 1962 — сучасна назва. Наприкінці 19 ст. були одним з найбільших фабрично-заводських підприємств міста, де працювало бл. 1500 робітників. Над проектами виробничих приміщень працювали видатні архітектори та інженери. Зокрема, будинок залізопрокатної майстерні запроектував цивільний інж. О. Кобелєв. 1878 з ініціативи інженера-новатора О. Бородіна приміщення токарного цеху було освітлено чотирма електричними ліхтарями. Це перший в історії Києва приклад застосування електроосвітлення. Для ознайомлення з ним у залізничних майстернях побувала велика група професорів Київського університету.

У період Великої Вітчизняної війни майже всі заводські споруди було зруйновано. Під час відбудови заводу реконструйовувалися старі цехи, зводилися нові. Збереглося декілька первісних будинків — головний виробничий корпус, будинок першої у світі паровозної лабораторії, контора (тепер заводоуправління) та ін.
З майстернями пов'язано чимало історичних подій. 20 березня 1879 тут відбувся виступ робітників, що поклав початок страйковому рухові у Києві. Залізничники протестували проти подовження на годину (понад звичних 10 годин) робочого дня без збільшення заробітної платні й вимагали відновлення на роботі звільнених у перший день страйку товаришів. Страйк завершився задоволенням вимог робітників.
21 липня 1903 трудівники майстерень першими в Києві підтримали загальний політичний страйк робітників Півдня Росії. їхні вимоги щодо встановлення восьмигодинного робочого дня, збільшення на 50 відсотків заробітної платні та інші не були задоволені.
23 липня на території заводу біля депо відбувся мітинг за участю понад 2500 осіб. Проти страйкарів було застосовано зброю 8 робітників вбито, 22 поранено. Після цієї події політичний страйк у місті став загальним і продовжувався до 1 серпня під гаслом «Геть самодержавство!».
Завідувачем вагонних майстерень на поч. 20 ст. був І. Єфимович — інженер і педагог, дядько О. Вертинського — актора, поета й співака, який згадував про нього у своїх мемуарах.
1921 -22 у вагонному цеху (не зберігся) працював помічником електромонтера майбутній письменник М. Островський (1904 -36), який у жовтні 1921 брав участь у будівництві вузькоколійки до Боярки для постачання Києву палива.
У червні— серпні 1941 з ініціативи працівників заводу було збудовано два панцерники — «Літер А» і «Літер Б», які брали участь в обороні Києва (паровозний цех, де їх зібрано, не зберігся). З робітників-залізничників було сформовано особовий склад на чолі з командиром А. Тихоходом, заступником командира Л. Василевським, комісаром С. Голованьовим і начальником штабу К. Ареф'євим. 25 вересня 1941 панцерники демонтовано і підірвано під м. Переяславом їхніми екіпажами.
1929—41 на заводі працював слюсарем, майстром, начальником паровозного цеху В. Кудряшов (1909—42) — один з керівників київського підпілля у 1941—42, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Під час німецько - фашистської окупації міста керував штабом диверсійно-підривної діяльності міськкому КП(б)У.
На фасаді прохідної заводу встановлено мармурові меморіальні дошки в пам'ять першого в місті страйку 1879 (1929), участі робітників у страйку 1903 (1947), на пошанування М. Островського (1954), В. Кудряшова (1955). 1964 на території заводу встановлено пам'ятник М. Островському (ск. В. Сорока), 1973—бетонну стелу на місці розстрілу робітників у липні 1903 (арх. А. Кулагін, інж. Л. Саєнко) [388].