Ділянка оточена глухим мурованим парканом, з боку вул. Покровської — на фундаменті з цегляними стовпчиками й металевими ґратами простого рисунка. Вхід — з боку вул. Покровської. Тильна частина садиби прилягає до узвишшя вул. Боричів Тік. На ділянці містився також флігель (розібраний у 1920-х рр.). Споруджений, імовірно, за проектом міського арх. А. Меленського як житловий будинок для представника ремісничої аристократії — золотаря С. Стрельбицького. Первісно в будинку були високі зали, розташовані анфіладою з боку вулиці, та меншої висоти житлові кімнати на двох поверхах з боку подвір'я. Будинок стояв на високому цокольному поверсі та склепінчастому підвалі. Фасади мали різне архітектурне вирішення: головний — парадний, з центральним входом, бічні та дворовий — стримані й прості. На головному та дворовому були влаштовані видовжені дерев'яні балкони-галереї, дах був критий черепицею. Після пожежі 1811 відремонтований, потім знову горів 1837, у 1883 значно перебудований для розміщення в ньому богадільні. 1984— 85, 1994—97 (архітектори С. Артюх, В. Отченашко, В. Хромченков) проведено ремонтно-реставраційні роботи, в ході яких будинку повернуто здебільшого первісний вигляд.

Триповерховий (перший поверх напівпідвальний), цегляний, тинькований, у плані прямокутний, з ґанком з боку подвір'я. Дах вальмовий, критий черепицею. Планування коридорне двобічне.

Споруджений у стилі класицизм. Симетричний за композицією, тридільний, головний фасад вирішений в ордерній системі. В його центрі на рустованій напіварці встановлено портик зі здвоєних колон тосканського ордера, увінчаний трикутним фронтоном. Бічні крила фасаду розчленовані пілястрами. Будівлю увінчує антаблемент з фризом, оздобленим тригліфами й круглими медальйонами, та карнизом невеликого виносу. Вікна першого поверху оформлені простими лиштвами й трикутними сандриками на кронштейнах. Особливістю первісного вирішення бічних і дворового фасадів є перерізані вікнами другого поверху архітрав і фриз антаблемента.

Будинок — цінна пам'ятка архітектури доби пізнього класицизму.

1808—11 у будинку проживав Стрельбицький Самсон Іванович (1766— 1831) — золотар, суддя совісного суду, голова ремісничої управи, староста Покровської церкви на Подолі. Учень київського золотаря О. Іщенка. Зробив великий внесок у розвиток ужиткового мистецтва України кін. 18 — поч. 19 ст. Виконував замовлення не тільки приватних осіб, а й Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, багатьох парафіяльних церков, створюючи для них срібні царські врата до іконостасів, оклади ікон, чаші, потирі, підсвічники та інші предмети церковного вжитку.

Після пожежі 1811 садибу здали в оренду Медичному відомству під казенну аптеку. 1842 її придбав купець В. Бугаєв, пізніше успадкували його нащадки. Один з них (К. Бугаєв) відомий тим, що відкрив 1862 у Києві торговий дім з продажу тютюну. У червні 1883 ділянку придбав купець і доброчинець М. Дегтерьов, який влаштував тут власним коштом Подільську богадільню для немічних православних християн. Доброчинний заклад відкрився у листопаді 1883. В ньому мешкало понад 60 осіб. У радянський час будинок використовувався як житловий, адміністративний; деякий час в ньому містився Музей історії Подолу. Тепер — резиденція Посла США в Україні [1122].