Ділянку було обнесено високим глухим дерев’яним парканом. Автор комплексу — арх. М. Казанський. З 1890-х рр. садиба належала домовласникам — міщанам В. Кушнарьову, Є. Гропинову, Г. Аврамову, П. Істоміну, які згодом стали священнослужителями церкви Вознесіння (первісна назва церкви Успіння Пресвятої Богородиці).

Одноповерхова, мурована. У плані витягнутий, трохи порізаний виступами прямокутник, що складається з об'єму церкви більш раннього будівництва (1897), органічно поєднаної прибудовою під час розширення її 1908. Конструкції покрівлі — дерев'яні крокви, стеля 
підшивна. Кладка виконана на вапняному розчині. В архітектурі використано елементи класицизму. Планувальна схема споруди надзвичайно проста: через тамбур — вхід до зали, поділеної порталом на дві половини: чоловічу та жіночу. У торцевій частині зали — амвон і вівтар, ліворуч від якої і праворуч від входу — маленькі приміщення з антресолями для збереження церковного начиння. Основні об'єми підкреслено двома декоративними, витончено прорисованими верхами з цибулястим завершенням. Один розміщено над основним об'ємом молитовної зали на ступінчастій, облямованій тонким піддашком брандмауерній стіні, другий — над тамбуром головного входу до церкви. Такий прийом створює своєрідний акцент у забудові вулиці. Лаконічний цегляний кар-низ підкреслено ритмом сухариків, облямування вікон виконано у вигляді заглиблених прямокутних ніш. Споруду пофарбовано в два кольори: блакитним площина стін, білим — архітектурні цегляні деталі (піддашок, облямування вікон).
В інтер'єрі молитовної зали простежуються окремі риси класицизму (витягнутий піддашок, ліплений декор розетки освітлення). Внутрішнє вбрання складається з дерев'яних різьблених іконостасів і вівтаря, в оздобленні яких використано колонки коринфського ордера, декорованого різним рослинним і геометричним орнаментом. Низ іконостаса дерев’яний, фільончастий. Тут міститься бл. 300 ікон живопису 19 ст. Споруда відзначається єдністю вирішення екстер’єра та інтер’єра, суворістю й лаконічністю архітектурних форм [1927].