Споруджений за проектом арх. В. Обремського. Будівництво здійснювалося за рахунок отримання інститутом безпроцентної позики, що відшкодовувалася мешканцями з їхньої платні. Триповерховий, цегляний, складається з двох у плані Г-подібних секцій. Зведений у стилі модерн, композиція фасадів симетрична. Головні входи розташовані зі сходу, сходові клітки виділені розкріповками, які завершуються віконними прорізами, вписаними в кола, аттиками та даховими вежками. Характерну для модерну збагачену пластику фасадів формують трикутні та гранчасті еркери, балкони, різноманітні віконні прорізи, глибокі пласкі піддашшя. Споруда разом з будинком № 5 є цінним елементом історичної частини ансамблю Політехнічного інституту.
У цьому будинку в різні роки мешкали професори КПІ та КСГІ.
В 1920—1930-х рр. у квартирі № 34 — Гольдман Олександр Генріхович (1884—1971) — фізик, акад. ВУАН (з 1929), член Президії ВУАН (1931—1938). Викладав у КПІ в 1918—1930. Засновник і керівник Науково-дослідної кафедри фізики Наркомату освіти УСРР (з 1922) й утвореного на її основі у 1929 Київського науково-дослідного інституту фізики (тепер Інститут фізики НАН України). Досліджував проблеми фізики діелектриків і напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики. Заснував перший в Україні фізичний журнал «Українські фізичні записки» (1926). Репресований 1938, реабілітований 1956. У 1935—1938 мешкав на вул. Рейтарській, 11, квартира № 4; з поч. 1960-х рр. — на вул. Госпітальній, 2, квартира № 69.
1907—1924 у квартирі № 43 — Іванов В'ячеслав Федорович (1877—?) — вчений у галузі будівництва. Викладав у КПІ 1906—1924, секретар (1908—1910), декан (1911—1913) інженерного відділення. Одночасно — професор Київського комерційного інституту (з 1914), голова Київського санітарно-технічного товариства. З 1921 завідував секцією при кафедрі гідрогеології ВУАН. З 1920-х рр. викладав в Одеському політехнічному інституті. До 1908 проживав на вул. Великій Житомирській, 12.
В 1920—30-х рр. у квартирі № 36 — Кобелєв Олександр Васильович (1860—1942 — архітектор, голова архітектурного відділу Київського відділення Російського технічного товариства, керівник будівництва комплексу КПІ у 1900—02. Викладав в інституті 1899 - 1942 (з перервою). Член Софійської комісії ВУАН (з 1923). Автор проектів відомих споруд Києва. З кін. 19 ст. до 1910-х рр. мешкав на сучасних вулицях Ярославів Вал, 31 (будинок не зберігся); Володимирській, 48-а; Гончара, 55-б.
У 1910—1921 — Косинський Володимир Андрійович (1864—1923) — політеконом, статистик, державний і політичний діяч, акад. УАН (з 1918). З 1909 — професор кафедри політичної економії при сільськогосподарському відділенні КПІ. Одночасно професор Київського комерційного інституту (з 1909), викладач сільськогосподарських курсів при Київському товаристві сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (з 1912). У роки Української революції — член УЦР від партії кадетів (1917—1918), товариш міністра і міністр праці Української Держави (1918). Брав участь у розробці законопроекту про заснування УАН, керівник постійної комісії з вивчення народного господарства, голова кафедри економії при Соціально-економічному відділі УАН (з 1918). Досліджував поміщицьке і селянське господарство, земельну ренту, кооперацію. 1921 через хворобу виїхав за кордон, жив у Варшаві.
В 1913—1930-х рр. — Котельников Олександр Костянтинович (1877—1964) — вчений у галузі електротехніки, чл.- кор. АН УРСР (з 1939). Викладав у КПІ в 1913—1931, декан електротехнічного факультету (1920—1922). Засновник і керівник науково-дослідної кафедри електротехніки Укрнауки (з 1922). В 1938—1944 працював у Київському технологічному інституті харчової промисловості (тепер Український державний університет харчових технологій). Наукові праці присвячено дослідженню проблем слабких струмів, електродинаміки й теорії довгих ліній. У 1909—1912 мешкав на сучасній вул. Воровського, 41 (будинок не зберігся); з серед. 1940-х рр. — на вул. Володимирській, 61/11, квартира № 2.
В 1920—30-х рр. у квартирі № 41 — Огієвський Володимир Васильович (1890—1979) — вчений у галузі радіотехніки, заслужений працівник вищої школи УРСР (з 1970). Викладав у КПІ з 1921, засновник науково-дослідної радіотехнічної лабораторії та експериментально-виробничих майстерень інституту (1929). Завідувач кафедри радіотехніки, декан радіотехнічного факультету (1930—1962). Одночасно очолював у Києві будівництво першої в Україні і третьої в СРСР радіомовної станції у 1924.
З поч. 1950-х рр. у квартирі № 44 — Тетельбаум Семен Ісакович (1910— 1958) — вчений у галузі радіотехніки, чл.-кор. АН УРСР (з 1948). Викладав у КПІ в 1932—1941, 1945—1958, завідувач кафедри радіопередавальних пристроїв (з 1940). Одночасно з 1945 — керівник лабораторії Інституту електротехніки АН УРСР (тепер Інститут електродинаміки НАН України). Відповідальний редактор розділу «Радиотехника» науково-технічного журналу «Известия высших учебних заведений» МВО СРСР. Досліджував питання радіотехніки, радіофізики, електроніки, передавання енергії без проводів та ін. В 1940 — на поч. 1950-х рр. мешкав у житловому будинку № 5, квартира № 47.
1911—1919 у квартирі № 35 — Фещенко - Чопівський Іван Андріянович (1884 - 1952) — вчений-металознавець, громадсько-політичний і державний діяч, чл.-кор. Польської технічної АН (з 1933), член НТШ (з 1926) й ряду зарубіжних науково-технічних товариств. Працював у КПІ 1909—1919. Брав участь у Міжнародній виставці в Брюсселі, Міжнародному металургійному конгресі в Дюссельдорфі (1910). Входив до складу української студентської громади КПІ, очолював термінологічну комісію, що разом з Українським науковим товариством і Київською «Просвітою» працювала над підготовкою українського природничо-технічного словника. У 1917 — гласний Київської міської думи від УПСФ, член Української Центральної Ради і Малої Ради від просвітницьких організацій Києва. Міністр торгу і промисловості УНР (1918). За дорученням М. Грушевського збирав матеріали про природні ресурси та господарські можливості України, на основі яких підготував двотомну працю про природні багатства України (1918). За Української Держави — радник Дніпросоюзу. Товариш міністра, згодом міністр народного господарства і товариш прем'єр-міністра в уряді Директорії УНР (1919). З квітня 1916 — заступник посла Української дипломатичної місії в Румунії, з поч. 1920-х рр. — на еміграції у Польщі. Репресований радянськими спецслужбами 1945, помер в ув'язненні. 1908— 1909 мешкав на вул. Стрілецькій, 24; 1908 — 1911 — на вул. Володимирській, 66 (будинок не зберігся).
1913—1917 — Фокін Сергій Олексійович (1865—1917) — хімік-органік, керівник будівництва і запуску першої в Росії промислової установки для гідрогенізації олії (1909). Професор, завідувач хімічної лабораторії КПІ (1913—17). Досліджував проблеми каталітичного гідрування ненасичених органічних сполук, зокрема жирів, з допомогою платинової черні, нікелю.
В 1920—1930-х рр. у квартирі № 40 — Чернобаєв Дмитро Олександрович (1873—1943) — хімік-технолог. Викладав у КПІ в 1912—1941, завідувач кафедри технології мінеральних речовин та будівельних матеріалів (з 1921 — технології основної хімічної промисловості, пізніше — технології неорганічних речовин). Розробив теорію термохімічних процесів і методи технологічних розрахунків хімічних високотемпературних процесів, що здобули світове визнання. Практичні розробки вченого знайшли широке впровадження у промисловості України, зокрема Києва. У 1910-х рр. мешкав на колишній вул. Козачій, 3 (будинок не зберігся).
В 1920—30-х рр. у квартирі № 45 — Чирвинський Володимир Миколайович (1883—1942) — геолог, професор КПІ та інших вузів Києва. З 1919 — старший геолог Українського геологічного комітету, член ряду секцій постійної комісії УАН з вивчення природних багатств України, з 1938 — науковий співробітник Інституту геологічних наук АН УРСР. Досліджував проблеми четвертинної геології, мінералогії, кристалографії, петрографії вивержених і осадочних гірських порід, льодовикових відкладів. Склав геологічний опис території Києва та його околиць. У 1910-х рр. мешкав на сучасній вул. Саксаганського, 99.
В 1910—30-х рр. у будинку проживали професори КПІ, зокрема, механік І.Горбачевський — у квартирі № 39; фахівець у галузі ливарної справи і металографії К. Калиненко — у квартирі № 42; механік П. Рабцевич — у квартирі № 35; вчений у галузі будівельних наук П. Ришков; теплотехнік Т. Усенко — у квартирі № 43; фахівець у галузі сільськогосподарської технології М. Філософов — у квартирі № 34.
З серед. 1940-х рр. у будинку жив також акад. АН УРСР, хімік-технолог Лисін Борис Савелійович (1883— 1970) — у квартирі № 42 (раніше — у житловому будинку КПІ № 2) [1141].