Менделєєв Дмитро Іванович (1834—1907) - хімік, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1876), дійсний член Берлінської, Паризької, Римської та інших академій, почесний член Київського, Московського, Одеського, Харківського й ряду зарубіжних університетів, Лондонського королівського й багатьох вітчизняних та іноземних товариств, проф. Санкт-Петербурзького університету (з 1865). З 1892 до кінця життя очолював Головну палату мір і вагів Російської імперії, засновник Російського хімічного товариства (1868). Найвизначнішим досягненням вченого є відкриття одного з основних законів природознавства — періодичного закону хімічних елементів, названого його ім'ям. Зробив також значний внесок у дослідження проблем метеорології, метрології, повітроплавання, агрохімії й інших галузей наукових знань. Відіграв значну роль у заснуванні й розбудові діяльності КПІ. Як член Комісії з питань вищих навчальних закладів Російського технічного товариства брав участь у розробці статуту вузу. За пропозицією Д. Менделєєва було внесено пункт про право Ради інституту звільняти від сплати за навчання значну частину малозабезпечених студентів. Підтримував постійні творчі зв'язки з вченими КПІ. 1903 очолював Комісію державних іспитів першого випуску інституту, дав високу оцінку загальній організації навчального процесу, рівню теоретичних і практичних знань випускників.
Бронзову скульптуру вченого у професорській шапочці й мантії встановлено на низькому плінті з цементу, облицьованому гранітом, поміж двох горизонтальних стел з червоного полірованого граніту. На чоловому боці стели, розташованої ліворуч, вигравірувано таблицю хімічних елементів Д. Менделєєва з анотаційним написом і факсиміле вченого, на правій стелі — текст-присвята. Строго симетрична композиція, силует і динаміка пластичного вирішення суголосні архітектурі будівлі хімічного корпусу, утворює емоційно насичене силове поле. Постать вченого трактовано реалістично, витончене моделювання узагальнених форм відповідає вертикальному ритмові складок мантії, надаючи колоноподібній скульптурі вагомої монументальності. Встановлення пам'ятника без п'єдесталу просто серед зелені газону й квітника надає йому життєвої переконливості. Саме цей принцип, разом із «кулісністю» конструктивного задуму споріднює концепцію твору з традиціями монументальної пластики поч. 20 ст., зокрема з модерном. Автори вдалися до розкриття психологічної характеристики образу, зберігши портретну схожість (довге волосся, борода з проділом). Вченого зображено зосередженим, заглибленим у свої думки, з характерним для напруженої інтелектуальної праці відстороненим від усього суєтного поглядом і жестом втомлених рук. Таке образно-композиційне вирішення постаті Д. Менделєєва сприяє її гармонійному зв'язку з атмосферою сучасного гамірливого студентського життя і водночас зберігає історичну дистанцію [1147].