Кирпичов Віктор Львович (1845—1913) — вчений у галузі механіки, засновник і голова Південноросійського товариства технологів (Харків, 1895— 1897), почесний член Київського відділення Російського технічного товариства (з 1907), організатор вищої технічної освіти в Росії й Україні. Один з фундаторів і перший директор Харківського технологічного (тепер політехнічний) інституту (1885—1898), пізніше — Київського політехнічного інституту (1898— 1902). Брав участь в організації будівництва корпусів останнього, комплектуванні майстерень і лабораторій. Завідувач кафедри опору матеріалів, засновник зразкової механічної лабораторії інституту. Автор понад 40 наукових праць і ряду популярних підручників та посібників, якими тривалий час користувались усі технічні вузи країни. Заснував при КПІ першу київську наукову школу механіки в галузі динамічної і статичної міцності машинобудівного напряму. Під час студентських заворушень 1901—1902 намагався захищати вихованців інституту від поліцейських та адміністративних репресій, виступав проти втручання поліції у життя вузу. 1902 обраний почесним членом Ради КПІ, восени того ж року звільнений з посади директора. З 1903 жив і працював у Санкт-Петербурзі, брав участь в організації Санкт-Петербурзького політехнічного інституту і очолював будівельну комісію з його спорудження.
Бронзове погруддя вченого встановлено на високому квадратному п'єдесталі з червоного граніту. П'єдестал утворюють два об'єми: базовий куб і трохи менший паралелепіпед, на якому вигравірувані меморіальний напис і цитата з урочистої промови В. Кирпичова на церемонії відкриття КПІ 31 серпня 1898. Фронтально орієнтовану скульптуру з видовженим трапецієподібним плечовим зрізом прикрашає лаврова гілка, розміщена діагоналлю від осі погруддя до правого плеча. Зосереджений погляд вченого підсилює емоційно-психологічну напругу образу, надає йому деякої патетичності. Загальна образно-композиційна концепція пам'ятника тяжіє до традиційного в українському мистецтві минулих десятиріч класицизованого стилістичного напряму. Формальне вирішення композиції й трактування одягу відповідають конкретному історичному часу життя пор- третованого [1146].