Боротьба України за здобуття незалежності овіяна славою патріотичного жертовного виступу на її захист київської молоді у січні 1918. 4 січня 1918 новостворений український радянський уряд - Народний секретаріат - оголосив війну Українській Центральній Раді, використавши для бойових дій війська Раднаркому на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Для безпосереднього керівництва військовими діями проти УЦР було створено оперативний штаб на чолі з полковником М. Муравйовим. Уже в перших боях українські війська зазнали значної поразки. Після захоплення важливих стратегічних населених пунктів (Полтава, Конотоп) основні воєнні дії відбувалися навколо ст. Бахмач, яка була центром сполучення в усій Лівобережній Україні та безпосередньо на шляху Харків - Київ. Більшовицькі російські війська значно переважали українські як чи-сельністю, так і озброєнням. Після трьох днів (12-15 січня) нерівного бою рештки українських підрозділів відступили на ст. Крути (між Бахмачем і Ніжином), оборону якої тримали дві сотні Першої Київської військової юнацької школи ім. Б.Хмельницького (командир А. Гончаренко). О 4-й год. 14 січня на станцію прибула сотня Студентського куреня січових стрільців у складі 115-130 вояків (командир Омельченко). Студентський курінь січових стрільців був організований на початку січня 1918 у Києві для охорони УЦР та інших державних установ із добровольців - студентів Українського народного університету, університету св. Володимира та гімназистів Другої Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.
На початок наступу шеститисячного більшовицького війська оборону ст. Крути тримали, за різними даними, від 420 до 700 українських студентів, вояків та юнаків під керівництвом сотника А. Гончаренка. Бій тривав з ранку до пізнього вечора 16 січня 1918. Утримати натиск переважаючих сил червоногвардійців було неможливо, і за таких обставин відбувся організований відступ до ешелону, яким юнаки та студенти відбули на ст. Бровари. Проте одна чота (взвод) Студентського куреня у складі 29 студентів, котрі перебували на лівому фланзі, не мала безпосередньої інформації про відступ, вийшла на зайняту більшовицькими військами ст. Крути і потрапила до полону. 27 студентів та гімназистів було розстріляно у дворі станції петроградськими червоноармійцями за наказом командуючого більшовицькими військами П. Єгорова. Двом студентам із полоненої чоти судилося залишитися в живих. Один був поранений, другий виявився сином машиніста потягу, який возив голову військового відділу Народного секретаріату М. Богданова. Разом з іншими пораненими їх відправили до Харкова. Тіла 27 студентів були пізніше поховані селянами у спільній могилі біля станції. На сьогодні відомі імена 20 студентів, які загинули у бою під Крутами: Андріїв, Микола Божко-Божинський, Микола Ганкевич, Василь Гнаткевич, Кирило Головащук, Лука Дмитренко, Павло Кольченко, Конончук-Борозенко, Микола Лизогуб, Омельченко, Григорій Пінський, Олександр Попович, Сидір Пурик, Василь Сірик, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Євген Тернавський, Микола Чижів, Олександр Шерстюк, Володимир Шульгин. Всього, за свідченнями учасників бою, під Крутами було поранено, убито і розстріляно бл. 300 українських вояків.
На початку березня 1918, після відновлення у Києві влади Української Центральної Ради, батьки загиблих у бою під Крутами юнаків виступили з ініціативою про перепоховання їхніх дітей у Києві. За рішенням УЦР 19 березня 1918 тіла вояків Студентського куреня було перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві в одній братській могилі коштом держави. Як свідчить тогочасна преса, жалібний похід рушив з вокзалу на Аскольдову могилу о 2-й год. дня, пройшов вулицями Фундуклеївською (тепер Б. Хмельницького), Хрещатиком, Олександрівською (тепер М. Грушевського). У траурній процесії взяли участь рідні, члени Української Центральної Ради та уряду, духовенство, хор під керівництвом О. Кошиця, тисячі киян. Біля будинку Української Центральної Ради на вул. Володимирській з промовою виступив її голова М. Грушевський.
Після похорону педагогічна рада та дирекція Другої Української гімназії виступили з ініціативою заснувати при навчальному закладі стипендії імені учнів, загиблих у бою під Крутами. Департамент класичних мистецтв Міністерства освіти Української Держави пропонував спорудити на одному з київських майданів монумент борцям за незалежність України, жертвам Бахмача, Крут і Києва. Розробку статуту комітету для збудування пам'ятника загиблим під Крутами було доручено професорові університету св. Володимира Г. Павлуцькому. Пожертви на спорудження монументу надіслали представники українських видавництв та окремі особи. Перебіг подій в Україні не дав можливості реалізувати цю ідею.
У 1930-х рр., під час перетворення Аскольдової могили на парк, знищено цвинтар навколо церкви, разом з ним і могилу загиблих під Крутами.
29 січня 1991 з ініціативи Спілки української молоді було здійснено першу спробу встановити хрест на Аскольдовій могилі в пам'ять про полеглих, проте правоохоронними органами ця акція була заборонена. 1995 представники київської молоді встановили тут дерев'яний хрест і чорний кам'яний обеліск з пам'ятним написом, позначили символічне місце могили (979).