Перед головним фасадом — палісадник, що колись був відділений від тротуару металевими ґратами. Збудований за проектом арх. М. Шехоніна на замовлення лікаря та громадського діяча Й. Юркевича. П'ятиповерховий, цегляний, у плані П-подібний, внаслідок чого у садибі утворено перше внутрішнє подвір'я, розкрите на південь у бік сусідньої садиби. В глибині ділянки за будинком є друге подвір'я-сад, де раніше був фонтан. Бічні крила будинку перерізують два проїзди, розташовані на одній осі. У двох Г-подібних секціях, об'єднаних чорними сходами, було десять п'яти- і семикімнатних квартир (по одній на поверсі).
Оздоблений у стилі модерн з яскраво вираженими рисами української народної архітектури. Найцікавішим є архітектурне вирішення чолового (вуличного) фасаду з характерною для стилю модерн асиметричною композицією. Головний його елемент — ризаліт з гранчастим еркером, що міститься з правого боку. Первісно будинок був увінчаний дахом із заломом, який нагадував українську хату, та мав декорований модерністичним орнаментом трикутний щипець (втрачені під час ремонту 1974). У лівій частині фасаду виділяється великий прямокутний проїзд, над яким потрійне вікно оригінальної трапецієподібної форми. Основна площина стіни членується по вертикалі на три яруси: нижній цокольний, середній, відділений міжповерховим гуртом з сухариками, та верхній, що трактується як система пілонів, утворених цегляними простінками, між якими містяться вертикальні групи вікон. Віконні прорізи верхнього поверху мають вишукану трапецієподібну форму, характерну для українського народного архітектурного стилю. Завершував стіну легкий карниз, який підтримувався кронштейнами (не збереглися). Орнаментальне оздоблення зосереджено під вікнами та у вінцевій частині фасаду, що також вказує на використання народних традицій. Поєднання цегли кремового кольору в простінках, світло-сірого тинь- ку в підвіконних частинах та підкар- низній смузі створило тонкий мальовничий ефект, підсилений вставками з синіх глазурованих кахлів. Архітектурну виразність будинку доповнювали декоративні нішки, різьблені рослинні орнаменти й металеві балконні ґрати (втрачені).
У розташованому з боку подвір'я першому парадному під'їзді збереглися вестибуль з мармуровими сходами та металеве огородження з первісним рисунком.
Будинок — цінний зразок неоукраїн- ського народного архітектурного стилю. У ньому простежуються не тільки традиції народного будівництва, а й її новаторський розвиток, збагачений досягненнями раціоналістичного модерну, що зумовило появу національного за формою виразного архітектурного витвору.
1913— 14 в будинку містилася редакція українського педагогічного журналу для сім'ї і школи «Світло». Засновником журналу і редактором (до 1911) був Г. Шерстюк (1882—1911) — видавець, фундатор першого українського видавництва «Український учитель». Тут журнал і виходив у 1910—14. Створений з метою об'єднати національно свідоме вчительство навколо інтересів народного виховання. За цією адресою було підготовлено № 2—9 (загалом вийшло 36 чисел). Редактор-видавець цих чисел П. Діденко. Журнал містив публікації з теорії виховання і народної освіти, висвітлював становище народної освіти, школи і народного учительства в Україні, діяльність просвітніх, педагогічних і наукових товариств, публікував огляди фахових російських і зарубіжних журналів, твори красного письменства, бібліографію тощо. Серед авторів і співробітників видання були відомі вчені, письменники, журналісти, педагоги, громадські діячі: Х. Ал- чевська, С. Бердяєв, С. Васильченко, М. Грінченко, М. Грушевський, Дніпрова Чайка (Л. Березіна), Д. Дорошенко, С. Єфремов, П. Капельгородський, М. Коцюбинський, О. Левицький, Ф. Матушевський, І. Огієнко, В. Прокопович (редактор), О. і С. Русови, І. Стешенко, П. Тичина, С. Черкасенко та ін. Раніше редакція містилася на вулицях Володимирській, 93 і Безаківській (тепер Комінтерну), 8 (будинки не збереглися).
1913 в будинку діяла редакція ілюстрованого літературно-мистецького журналу «Сяйво». Заснований з ініціативи художника і мистецтвознавця П. Ковжуна. Виходив 1913—14. Редактор-видавець О. Корольчук, редактор І. Стешенко. Журнал ілюстрував худ. О. Судомора. За цією адресою було підготовлено № 3—6. У часопису публікувалися твори красного письменства, статті з історії й теорії мистецтва, етнографії України, біографії митців, хроніка тощо. Серед авторів № 3—6 — М. Бі- ляшівський, М. Вороний, Я. Мамонтів, М. Рильський (завідувач редакції), М. Садовський, І. Стешенко, М. Сумцов, І. Франко, С. Черкасенко. Раніше редакція містилася на вул. Бульварно-Кудрявській (тепер — Воровського), 31. Пізніше — на вулицях Паньківській, 9, Жилянській, 20 і Микільсько-Ботанічній, 11 (усі будинки не збереглися). З початком 1-ї світової війни в 1914 обидва видання були заборонені російським урядом.
На поч. 20 ст. у найманій квартирі на першому поверсі будинку з боку подвір'я проживали короткий час письменники М. Вороний, Б. Грінченко. 1910 в цьому ж помешканні — М. Рильський, твори якого тоді друкувалися в журналі «Українська хата».
1944— 59 на п'ятому поверсі з боку подвір'я мешкав Топачевський Олександр Вікторович (1897—1975) — ботанік і гідробіолог, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), директор Інституту гідробіології АН УРСР (з 1959). У ці роки викладав у Київському університеті (з 1944), одночасно працював в Інституті ботаніки АН УРСР. Досліджував проблеми морфології, систематики та філогенії водоростей, загальної, санітарної і технічної гідробіології. Пізніше проживав на вул. Комінтерну, 1 — у 1959—65 і Прорізній, 14 (тепер № 10)— у 1965—75.
1909—10 в будинку жив його власник Юркевич Йосип В'ячеславович (1855—1910) — лікар, громадський діяч. Член київської Старої Громади з поч. 1860-х рр. Благодійними внесками сприяв розвиткові українського руху. Співробітничав у національних часописах «Рада», «Село», «Літературно-науковий вістник» та ін. Опікун письменника М. Рильського, з батьком якого був сусідом у Сквирському пов. Київської губ., де мав землеволодіння, навчався разом з ним у Київському університеті і брав участь у русі «хлопоманів». Під впливом Й. Юркевича відомий історик і громадсько-політичний діяч В. Липинський видав свою монументальну працю («З історії України», 1912). Був також членом Доброчинного товариства видання загальнокорисних і дешевих книжок, дільничним попечителем Бульварної дільниці Києва. Раніше мешкав на вул. Микільсько-Ботанічній, 5 (будинок не зберігся).
Його син Юркевич Лев Йосипович (1884—1917 або 1918) — письменник, громадсько-політичний діяч. Після смерті батька — власник садиби. За відомостями 1918, Юркевичі мали квартиру № 6. У 1900—07 публікувався в російськомовній «Киевской газете» під псевдонімом П'єр, газеті «Слово» — Лев Рибалка. У 1904—07 навчався в Київському університеті, з 1904 — член РУП, 1905 — один із засновників УСДРП, видання якої фінансував його батько. 1907 виїхав за кордон, де закінчив освіту, з 1911 жив у Франції, Швейцарії. Періодично приїздив в Україну. Заснував і видавав власним коштом 1910—11 у Львові щомісячник УСДРП «Наш голос» (друкувався в ньому під псевд. — Л. Р., Люч, Рибалка Лев). 1913 в Києві вийшли брошури Льва Рибалки «Національна справа і робітництво», «Класи і суспільство». Видавнича спілка В. Винниченка, Ю. Тищенка і Л. Юркевича «Дзвін», заснована 1907 у Києві, випустила однойменний збірник, 1913—14 коштом Л. Юркевича видавала журнал «Дзвін» соціал-демократичного напряму (дописував як Лев Рибалка). 1915—16 — видавець і редактор неперіодичного органу закордонної групи УСДРП, пізніше — приватного часопису «Боротьба» (Женева), в якому під псевд. Е. №соtеІ гостро полемізував з діячами Союзу визволення України, зокрема з Д. Донцовим. Критикував російських більшовиків, виступав за автономію України та окрему УСДРП, чим викликав інтриги з боку В. Леніна. Після Лютневої революції 1917 намагався повернутися в Україну, помер у Москві [1048].