Довідка попереднього волонтера (2013 рік):

Складалася з півтораповерхового особняка, одноповерхового цегляного флігеля з каретником, стайнею, двома дров'яниками та льодовнею у підвалі (не зберігся). Значну частину садиби займав фруктовий сад. З початком 1-ї світової війни ділянку було заставлено міщанину Й. Акулову. Невдовзі на верхньому поверсі розмістився лазарет Подільської залізниці, на першому — їдальня та кооперативна крамниця Лук'янівського товариства споживачів. У радянський час особняк і флігель було націоналізовано й передано під житло робітників заводу «Укркабель».

Півтораповерховий з нижнім цегляним і верхнім дерев'яним, обкладеним цеглою, поверхами, в плані прямокутний, з невеликим ризалітом з боку подвір'я, розкритий вікнами на всі чотири фасади. Оформлений у цегляному стилі. Вуличний фасад — на п'ять віконних прорізів, розчленований на рівні верхнього поверху міжповерховим гуртом і ритмом безордерних пілястрів, яким відповідають вузькі п'єдестали цокольного поверху. По центральній осі симетрії фасаду, над карнизом — невеликий подвійний фронтон. Парадний вхід, влаштований у правому фланзі, — з різьбленими двостулковими фільончастими дверима. Над дверима — фігурні віконця, через які освітлюється передпокій.

Первісно мав на кожному поверсі вісім кімнат, два коридори та кухню. Частково збереглося коридорне планування з периметральним розташуванням приміщень. У центрі — квадратна вітальня, що освітлюється через широкий отвір з бічної кімнати, де влаштовано потрійне вікно-двері з виходом на терасу. Три кімнати первісно були оздоблені ліпленням, п'ять мали паркетну підлогу. У вітальні збереглися пишні ліплені карнизи, енергійно й майстерно профільовані, розетка з ліпленням рослинного характеру; в кутку — кахляний камін-груба, декорований у дусі історизму, з дзеркалом-медальйоном у центрі. Останній оформлений композицією на мисливські теми: рушниця й забита дичина. Так само оздоблено кахляну з теракотовими деталями й медальйоном грубу в сусідній кімнаті з терасою. Опалюється грубами, переведеними на природний газ.

Будівля — зразок міщанського особняка кін. 19 ст., виконаного в цегляному стилі.

1924—45 на верхньому поверсі проживав Собкевич Антін Іванович (1883— 1945) — лікар, доктор медицини (1918), професор Київського медичного інституту, директор Київського інституту туберкульозу (1926—29), містився тоді неподалік (вул. Мануїльського, 32; тепер за цією адресою — Інститут нейрохірургії АМН України). Наукові праці з проблем туберкульозу, питань харчування. У період проживання в цьому будинку опубліковано праці: «Наука про харчування та їжу» (1927), «Туберкульоз: Посібник для медвишів» (1931) та ін. Похований на Лук'янівському цвинтарі.