Відкрита випадково під час проведення земляних робіт 1980. Того ж року обстежена К. Гупалом, досліджували М. Сагайдак і С. Чернов 1988. Встановлено місце розташування, приблизні (по осі схід-захід — 32,0—33,0 м) розміри храму, періоди його будівництва та занепаду.
Згадується в літописі 1182 у зв'язку зі зверненням до «Васильеви попови на Щьковицю» під час обрання ігумена у Печерському монастирі.
Ймовірно, у грудні 1240 церкву на г. Щекавиця, як і багато київських храмів, було зруйновано і пограбовано. В наступні часи руйнування храму продовжувалося; знахідки цегли-литовки (розміри: 7,0—7,5 х 10,5—11,0 см) свідчать про те, що його було відновлено. Можливо, що саме цю церкву зображено на одному з малюнків Л. ван Вестерфельда 1651.
На глибині 0,7—1,4 м від сучасної денної поверхні виявлено рештки фундаментних ровів і фундаментів південно-західної частини храму та його західного рогу. Фундаментні рови, що заглиблені у материк на 0,1 м, виявлено впродовж 3,1 м. Заповнені битою плінфою (товщ. 3,0—6,0 см, розміри: 4,0—х 13,0—17,0 см; 4,0 х 22,0—24,0 см) та вапняково-цем'янковим розчином. Мурування фундаментів збереглося на окремих ділянках заввишки до 1,0 м, завширшки бл. 1,4 м. Фундамент складено із бутового каменю на цем'янковому розчині. Зовнішня та внутрішня поверхні стінок фундаментів ретельно змуровані з великого каменю, внутрішній простір забутовано дрібним камінням. В одному з шурфів на глибині 0,35—0,8 м досліджено частину фундаменту, що має у плані округлу конфігурацію (апсида).
Зібрано фрагменти кераміки 12 — поч. 13 ст., биту плінфу, уламки тиньку із залишками різнокольорової фарби, можливо, фресок. На території поблизу храму досліджено кілька безінвентарних поховань. Матеріали досліджень зберігаються в Інституті археології НЛН України.