Розташований поблизу місця, де був Ланцюговий (Миколаївський) міст — перший капітальний міст через Дні­про, споруджений 1853 за проектом і під керівництвом англійського інж. Ч. де Віньйоля. Перший в країні багатопрогінний висячий міст (довж. 776 м) мав п'ять опор, завершених цегляними арковими порталами, до яких кріпило­ся по дві пари ланцюгів з пласких ла­нок. Металеві конструкції моста виго­товлено в Бірмінгемі. 1912 по мосту пу­щено трамвай. 1920 висаджений у повітря польськими військами, 1925 за участю завідувача кафедри КПІ Є. Патона відбудований у зміненому вигляді, отримав ім'я радянської державної діячки Є. Бош. 1941 зруйнований під час відступу радянських військ.

Міст Метро — двоярусна збірна залізо­бетонна будова (довж. понад 700 м, шир. 29 м) з верхньою естакадою (шир. 9,4 м) для поїздів метрополітену Святошинсько-Броварської лінії. Естакада починається від станції метро «Дніпро» (див. ст. 209.3) й продовжується по за­плаві Дніпра в напрямку моста через Русанівську протоку. Обабіч по ниж­ньому ярусу рухається автомобільний транспорт (по дві смуги в кожному напрямку). Автори проекту — інженери Ю. Іносов, Г. Фукс (головний інж. проекту) та ін. Міст складається з шести прогонів довжиною 117 і 87 м ар­ково-консольної будови. Особливістю конструктивного вирішення прогінної частини є монтаж блоків напіварок як консолей на підпорах і поєднання їх на шворенях з наступним натягом арматури розташованих арок. Уперше в світовій практиці мостобудування великопрогінну збірну залізобетонну конструкцію було зроблено на сухих стиках.

Гарно прорисовані пологі арки моста добре вписуються у ландшафт й становлять невід'ємну частину мальовничого краєвиду Києва з боку Дніпра [853]. 

Станцію метрополітену "Дніпро" Святошинсько-Броварської лінії було відкрито 6 листопада 1960 року, до побудови у 1965 р. мосту метро, що став її продовженням, станція була кінцевою. Окрім основного входу, побудованого на виході з тонелю, станція має два додаткові входи з набережної Дніпра у вигляді пілонів зі скла та бетону зі сходами всередині, зараз вони зачинені і не використовуються. Пілони водночас є п’єдесталами для скульптур жінки з голубами (автори Е. М. Кунцевич, Б. М. Карловський) та чоловіка-робітника (Ф. А. Коцюбинський, К. А. Кузнєцов, І. С. Горовий).

З 1960 по 1965 рік через станцію «Дніпро» здійснювалася передача вагонів, що поставлялися для Київського метрополітена. Вагони поступали в Київ залізницею на станцію "Дарниця". Потім через з’єднувальну гілку їх перегоняли на трамвайну лінію, по якій вони прямували через Дніпро мостом Патона, а потім набережною до станції «Дніпро». Під естакадою було змонтоване поворотне коло, розраховане на 1 вагон. На цьому колі вагон повертався на 90° і опинявся точно під станцією, піднімався вгору спеціальним підйомником. Зі станції вагон відганяли в тоннель, і за ним піднімали наступний. Аналогічно здійснювався спуск вагонів в депо для проведення технічного огляду і ремонту. Депо «Дніпро» знаходилося у невеликій будівлі, ліворуч від наземного вестибюля станції, і було розраховано на два вагони.

Станом на 2012 рік станція мала найбільшу довжину платформи у Київському метрополітені. Традиційна довжина платформи для Києва — 100—104 м проти 124 м на станції «Дніпро». Теоретично станція розрахована на шестивагонный потяг, однак на практиці його не зможе прийняти жодна інша станція на лінії.