На той час на ділянці розташовувалися одноповерховий дерев'яний заїзд з двома сінями, сарай, льох, сад. Садибу оточував дощаний паркан з великою брамою та хвірткою. 1819 на замовлення власника вздовж вулиці зведено двоповерховий п'ятивіконний будинок, що складає ліве крило сучасної споруди. Після смерті С. Стрельбицького садибою володіли його сини, які 1832 продали її дружині керуючого комісією Київського комісаріатського депо С.-Я. Лунд. На замовлення її чоловіка К. Лунда 1839 будинок реконструйовано, фасад збільшено до одинадцяти віконних прорізів. 1845 зведено двоповерховий флігель, що згодом увійшов до складу правого крила чолового будинку. 1849–56 садибою володіла княгиня Ц. Радзивілл, деякий час — її племінник В. Радзивілл, 1856–62 — купець 1-ї гільдії Г. Кельн, 1863–70 — дворянин О. Дембовицький, з 1870 — княгиня Г. Любомирська, 1881–83 — дід письменника І. Еренбурга — купець 1-ї гільдії Г. Еренбург, з 1883 — купець 1-ї гільдії Н. Горенштейн. 1896 на його замовлення за проектом арх. Я. Вольмана одинадцятивіконний будинок з'єднали з правим флігелем двоповерховою вставкою. Таким чином утворилася суцільна споруда. 1909 садибу придбав купець і підприємець Й. Маршак. На його замовлення 1911 на місці дерев'яного флігеля поч. 19 ст., що містився у тилу садиби, спорудили шестиповерховий прибутковий будинок.
Головний будинок. Двоповерховий з підвалами, цегляний, у плані П-подібний, з центральним проїздом на подвір'я. Перекриття підвалу склепінчасті, поверхів — пласкі залізобетонні. Внутрішнє планування коридорного типу.
Зведений у стилі класицизм. Внаслідок облицювання керамічною плиткою у 1960 р. головний фасад втратив первісне архітектурне оздоблення. Його скромний вигляд визначає рівномірний ритм 17 прямокутних віконних прорізів та дашок входу, влаштований на місці балкону. Риси класицистичної архітектури простежуються на лівому дворовому крилі: рустування першого поверху, клинчасті замкові камені, прямі сандрики на фігурних кронштейнах. У сходовій клітці зберігся ліплений декор плафону серед. 19 ст. високої мистецької якості. Будинок — рідкісна для довкілля Хрещатика пам'ятка доби класицизму.
Флігель. Шестиповерховий (перший поверх цокольний), цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, двосекційний, у центрі міститься проїзд. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.
Оздоблений у стилі модерн. Композиція сімнадцятивіконного фасаду асиметрична завдяки різній ширині ризалітів сходових кліток: правий — на одну віконну вісь, лівий — на дві. Ризаліти завершують характерні для модерну напівциркульні щипці. Вісь проїзду підкреслюють вузенькі потрійні віконця. Інші вікна прямокутні, отвори входів — з арковими перемичками. Декор цегляний, у вигляді підвіконних вставок та декоративних кіл над перемичками входів. На фасаді чотири ряди балконів з оригінальними ґратами, що складаються з перехрещених під прямим кутом стрижнів.
Будинок — зразок багатоповерхової житлової забудови, зведеної у стилі модерн.
Садиба має історико-архітектурну цінність як зразок довготривалого розвитку забудови даної території від класицизму до модерну, а також як об'єкт меморіального та краєзнавчого значення.
1819–31 у фасадному будинку (у садибі, ймовірно, з 1811) мешкав з родиною Стрельбицький Самсон Іванович (1766–1831) — золотар, купець, громадський діяч. Зробив значний внесок у розвиток міського самоврядування, обирався головою ремісничої управи, суддею совісного суду, старостою Покровської церкви на Подолі. Уславився як визначний майстер-ювелір. Виконував замовлення Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, багатьох церков і приватних осіб. Разом з ним проживали сини: Олександр — ювелір, Василь — фармацевт, Федір — поручик жандармського полку, Дмитро — капітан артилерії. У садибі також містилися заїжджий двір С. Стрельбицького та його ювелірна майстерня. Раніше родина мешкала у власному будинку на вул. Покровській, 5.
Тепер головний будинок використовується проектною конторою Головного управління «Київторгремпроект». У флігелі на цокольному й першому поверхах міститься Столична колегія адвокатів [1298].