Тоді у наріжній частині ділянки стояв одноповерховий з напівпідвалом цегляний будинок, зведений 1870—71 за проектом арх. Л. Кравченка (знесений). За купчою 1873, садиба належала титулярному раднику, арх. Л. Кравченку й займала територію, що включала також ділянку у провулку. 1900 перейшла у власність інж.-технолога І. Рудницького. 1876 садиба включала дерев'яний з напівпідвалом будинок, дерев'яний одноповерховий флігель, нежитлові служби, сарай і сад у глибині ділянки. 1881 на замовлення домовласника за проектом арх. А. Геккера зведено двоповерховий цег-ляний будинок на лінії забудови пров. Троїцького (вул. А. Тарасової, 3; знесений у 2000), того ж року за проектом Л. Кравченка збільшено вікна наріжного будинку. 1900 на замовлення І. Рудницького на червоній лінії забудови провулка споруджено наявний житловий будинок (на місці дерев'яних служб).

П'ятиповерховий (перший поверх цокольний), цегляний, пофарбований, у плані трапецієподібний, односекційний,- з бічним проїздом на подвір'я. Перекриття залізобетонні.
Оформлений у стилі історизм з використанням рис стилю неоренесанс. Головний фасад має симетрично-осьову композицію, підкреслену тридільною центральною частиною у вигляді розкріповки з арковим вікном заввишки у два поверхи та круглим вікном сходової клітки, що мають столярне заповнення вишуканого рисунка, в основі якого — рослинний орнамент. Обабіч центральної частини — два ряди балконів з сучасними ґратами. Наріжжя будинку та розкріповку на рівні четвертого—п'ятого поверхів фланковано тричвертєвими колонами коринфського ордера, на другому й третьому поверхах — лопатками, завершеними зубчастими деталями. У центрі фасаду — парадний арковий вхід, оздоблений порталом з пілястрами коринфського ордера на високих базах, що підтримують лучкову арку. Центральну вісь підкреслено багатоступінчастим аттиком з накладним профільованим трикутним фронтоном. Вікна двостулкові, на верхньому поверсі — з напівциркульними перемичками та профільованими лиштвами у вигляді архівольтів та бічних декоративних пілястрів доричного ордера. Вікна другого і третього поверхів прямокутні з замковими каменями, заглиблені у ніші й обрамлені вгорі зубчастими деталями. Перший поверх рустовано та відокремлено горизонтальним гуртом. Високохудожній ліплений декор у вигляді вишуканого рослинного орнаменту прикрашає портал входу, фронтон, вікна сходової клітки та прорізи третього і четвертого поверхів. Вінцевий карниз розміщено над широким фризом з декоративними ліпле-ними вставками.

Фрагмент оздоблення головного входу. В інтер'єрі збереглися металеві огородження сходів та огородження вікон. Кімнати були оздоблені пишними ліпленими карнизами, розетками, виконаними із застосуванням рослинного орнаменту, кахляними грубами з кокошниками та барельєфами жіночих фігур.

Будинок — один з яскравих зразків архітектури стилю неоренесанс, що формує історичну забудову провулка.
В будинку проживали відомі діячі науки, культури.
У 1920—30-х рр. у квартирі № 23 — Глядківський Павло Семенович (1896— 1979) — історик, фольклорист. Представник київської історичної школи М. Грушевського. В період проживання в будинку — кандидат (1924—26), аспірант (1926—30), науковий співробітник (1930) науково-дослідної кафедри історії України. Під керівництвом акад. М. Грушевського захистив промоційну (кандидатську) працю «Казка про "вдячного мерця"» (1930). Одночасно з навчанням в аспірантурі виконував обов'язки секретаря кабінету примітивної культури, згодом — відділу примітивної культури кафедри, брав участь у підготовці випусків часопису «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» за ред. К. Грушевської. Штатний науковий співробітник кафедри історії українського народу (1925—30) — організаційного центру Історичної секції ВУАН, член культурно-історичної комісії кафедри (1928—30). Після ліквідації історичних установ, очолюваних М. Грушевським, у 1931—33 — науковий співробітник культурно-історичної комісії кафедри історії українського народу доби тор-говельного капіталу Історичного циклу ВУАН. 1933 звільнений з ВУаН, у 1936—41 викладав на курсах тресту «Укрбудшлях». Під час окупації Києва нацистами працював у видавництві «Школа», вчителював. 1943 вивезений до Німеччини. 1949 заарештований у м. Первомайську. Засуджений до 10 років. Звільнений 1954 як пенсіонер. Останні роки (1975—79) проживав у Києві, де і помер.
З 1920-х рр. до 1960 у квартирі № 21 — Кондратьєва Катерина Борисівна (1881—1960) — дослідниця української наукової мови. У 1920—30-х рр. працювала в установах ВУАН: вчений діловод правничої секції правописно-термінологічної комісії (1921), позаштатна постійна співробітниця правничого відділу Інституту української наукової мови (1921—24) та культурно-історичної комісії кафедри історії українського народу (1925—30). Одночасно була друкаркою історичних установ ВУАН, очолюваних акад. М. Грушевським (1924— 33) та особистою друкаркою вченого. Зберегла надруковані нею примірники та рукописи «Споминів» М. Грушевського (опубліковані у 1988—92 в журналі «Київ» С. Білоконем). Померла у Києві.
У 1900-04 — Троїцька-Гусєва Ольга Інокентіївна (1857—1910-і рр.?) — позакласний художник живопису Імператорської Санкт-Петербурзької АМ, педагог. У цей період працювала в Київській рисувальній школі М. Мурашка (до 1901), Класах живопису, рисування та креслення (1901), Київському художньому училищі (з осені 1901), Інституті шляхетних дівчат, Фундуклеївській жіночій гімназії, давала приватні уроки. Раніше проживала на сучасній вул. Артема, 27, кв. № 4; пізніше — на вулицях Тургенєвській, 1, Рейтарській, 14 (останні два будинки не збереглися).
Тепер на першому поверсі містяться фірми [845].