Першу в світовій практиці суцільнозварну телевежу заввишки 385 м розроблено спеціалістами Інституту «Укрпроектстальконструкція» та Інституту електрозварювання ім. Є. Патона АН УРСР і монтажниками Мінмонтажспецбуду УРСР. 1973 колектив розробників башти був удостоєний Державної премії УРСР: головний інженер проекту О. Шумицький, інженери Н. Дзюба, І. Затуловський, А. Калиничев, В. Ковтуненко, В. Котенко, В. Новиков, В. Павловський, О. Соломенко. Триярусна, ґратчаста, зварена з трубчастих елементів і оболонок, виготовлених з надміцної сталі, пофарбована у білий і темночервоний (горизонтальні пояси) кольори. Складається з трьох конструктивних частин: бази (основи), утвореної чотирма похилими пірамідальними опорами, основного призматичного восьмигранного стовбура заввишки 238,4 м з центральною шахтою ліфтів у вигляді циліндричної оболонки (діаметр 4,0 м) та антенного стрижня із зварних оболонок конусоподібного абрису. На верхніх відмітках бази і стовбура влаштовано кільцеві службові приміщення з металевим обличкуванням. При будівництві вежі у світовій практиці вперше застосовано розроблений в Україні унікальний метод монтажу способом «підрощування» – тобто збиранням конструктивних елементів унизу, в зручних умовах, з наступним їхнім виведенням у проектне положення. Для цього на будмайданчику передбачена установка збірнозварного кондуктора з підйомним пристроєм. Стрижні стовбура, починаючи з верхньої секції, монтувалися і зварювалися в кондукторові, після чого піднімалися гідропристроєм угору, звільняючи місце для підрощування знизу чергової секції. Суміжні секції на рівні верхньої відмітки опор бази шарнірно з'єднувалися для подальшого спільного підйому до проектного положення, після чого зварювалися. Антенний стрижень, починаючи від верхівки, збирався в межах основного стовбура також способом підрощування. Після його висування було змонтовано секції шахти ліфту з опорою їх на фундамент. Таке комплексне конструктивно-технологічне рішення забезпечило високий ступінь механізації виготовлення, монтажу і зварювання, надійність і довговічність цієї видатної висотної споруди. Сейсмостійкість вежі – 10 балів. Попередником телевежі на Сирці була тригранна ажурна конструкція заввишки 183 м, увінчана турнікетною антеною заввишки 12 м, встановлена на пагорбі з боку сучасної вул. Б. Грінченка за спорудою телецентру на вул. Хрещатик, 26, який почав працювати в листопаді 1951. Зі збільшенням кількості програм та появою кольорового телебачення постала проблема створення в столиці потужної телепередавальної станції, яка мала забезпечити телебаченням досі не охоплену вежею площу в радіусі 150–170 км від Києва. Крім того, масивна конструкція в центрі міста ставала дедалі небезпечнішою, тому її було демонтовано.
Нову телевежу введено в дію 16 серпня. Цього дня було пущено в експлуатацію три ТВ радіостанції – «Ураган-2», «Ураган-4», «Льон-9», трипрограмну УКВ ЧМ радіостанцію «Мед», устаткування телевізійної вежі, енергетичне, теплове і водопостачання. Радіус дії вежі – понад 100 км, вона охоплює телерадіохвилями весь навколишній регіон площею бл. 30 тис. кв. км. Відразу було розпочато передачу трьох програм – двох Центрального телебачення й Українського. 1981 вступив у дію четвертий передавач, поширюючи спеціальну київську програму. Сучасне телевізійне мовлення випускає різноманітні програми – інформаційно- публіцистичні, художні, культурологічні тощо. Одна з основних студій міститься на Хрещатику.
Сирецька телевізійна вежа Київського радіотелевізійного передавального комплексу входить до десятки найвищих на планеті, добре вписалась у пейзаж мегаполіса, стала його звичною архітектурною домінантою [1721].