Споруджено на замовлення організованого 1912 «Товариства римсько-католицької лікарні» в Києві. Проектування здійснив арх. К. Іваницький. Освячення відбулося 15 серпня 1914.
Будівля триповерхова, з підвалом і мансардою, цегляна, в плані прямокутна (перспективний проект передбачав прибудову двох крил з тилу, але задум не здійснено). Фасад оформлено в неокласицистичному стилі. На видовженій площині виділено центральну і дві симетричні флангові вертикальні осі, підкреслені розкріповкою та іонічними портиками на рівні другого третього поверхів з трикутними фронтонами (на центральній осі портик із чотирьох тричвертєвих колон, на флангах — з двох пілястрів). Нижній поверх оброблено рустом. Вікна першого поверху напівциркульні, другого і третього — прямокутні. Планування коридорне. Лікарня була доброчинним закладом для потреб римсько-католицької громади Києва, яку переважно становили поляки. Статутом лікарні передбачалося обслуговування в ній «обох статей хворих, без різниці віросповідання і національності». Під час відкриття лікарня складалася з двох відділень: терапевтичного (частина першого поверху) і хірургічного (на другому поверсі). Передбачалося поставити до ста ліжок, однак частина площі (на третьому поверсі) залишалася резервною. В підвалі і мансарді — службові приміщення. Найзначніше пожертвування для будівництва зробила засновниця «Товариства римсько-католицької лікарні» С. Сирочинська, здійснюючи задум свого покійного чоловіка, члена Державної ради Станіслава Сирочинського. Його ім'я і було присвоєно лікарні. Тут практикувалося також влаштування «іменних ліжок», що утримувалися коштом конкретних доброчинців. У період 1-ї світової війни у будинку був лазарет для діючої армії. За радянського часу використовувалася різними медичними установами.
Тепер клінічний корпус інституту нейрохірургії.
Тут працював Арутюнов Олександр Іванович (1904—75) — нейрохірург, акад. АМН СРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1958), Герой Соціалістичної Праці (1974), з 1964 — директор НДІ нейрохірургії ім. М. Бурденка (Москва). З 1945 завідувач клініки нейрохірургії Київського психоневрологічного інституту. 1950—64 — директор Київського НДІ нейрохірургії. Одночасно (з 1945) — завідувач кафедри нейрохірургії Київського інституту удосконалення лікарів. Основні напрями наукової діяльності: військово-польова нейрохірургія, фундаментальні дослідження з питань патофізіології, клініки та хірургічного лікування пухлин центральної нервової системи, проблем болю.
Кабінет вченого містився на першому поверсі, багато часу він проводив також в інших корпусах (в операційних та клінічних помешканнях).