1889 до нього добудовано дворове крило, за яким у кін. 19 – на поч. 20 ст. зведено наявний чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний флігель. У 1970–80-х рр. всі споруди садиби, крім чотириповерхового флігеля, знесено, на їхньому місці зведено відомчу будівлю. У флігелі містилися квартири № 5–8 (по одній на поверсі). За даними на 1918, на четвертому поверсі у квартирі № 5 проживали відомі вчені. 
1917 – 18 – Білецький Леонід Тимофійович (І882–1955) – літературознавець, педагог, громадський діяч. 1913 – закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, 1915 – педагогічні курси для вчителів середніх шкіл, по закінченні яких викладав у гімназіях. Член Історичного товариства Нестора-літописця. Працював в українських педагогічних організаціях, зокрема у Всеукраїнській учительській спілці (1917). Наприкінці 1917 очолив педагогічний відділ Генерального секретаріату народної освіти УНР. Із заснуванням 1918 у Кам'янці-Подільському державного українського університету був запрошений на кафедру української літератури.
1920–23 викладав в Українському університеті у Львові, 1921 – декан історико-філологічного факультету Народного університету в Ланцуті в таборі інтернованих вояків УНР. З 1923 – директор Українського високого педагогічного інституту, з 1933 – професор Українського вільного університету в Празі. Віце-президент Української вільної АН. Наукові дослідження присвячено усній словесності, теорії та історії українського театру і літератури (зокрема, «Історія української літератури», 1947), творчості І. Котляревського, Лесі Українки, О. Огоновсько го, О. Олеся, І. Франка, Т. Шевченка та інших письменників.
1918–41 – Кримський Агатангел Юхимович (1871–1942) – орієнталіст, славіст, історик української мови і літератури, фольклорист, перекладач, письменник, акад. УАН (з 1918), заслужений діяч науки УРСР (з 1940). Автор понад тисячі наукових праць. По закінченні 1889 Колегії Павла Ґалаґана в Києві навчався і працював у Москві (професор Лазаревського інституту східних мов, Вищих жіночих курсів). 1918 переїхав до Києва, з липня – член Комісії з розробки законопроекту про заснування УАН, з 14 листопада – академік, 1918–28 – неодмінний секретар академії наук, з 1921 – голова її Історико-філологічного відділу, директор Інституту української наукової мови (тепер – Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ), 1918–21 – професор Київського університету, редактор «Записок Історично-філологічного відділу ВУАН». Одночасно очолював численні наукові комісії, Кабінет арабо-іранської філології, брав участь у заснуванні та діяльності Всенародної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ), Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Київського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (з 1922 – голова комітету й етнографічної комісії) тощо. 1928 через хворобу вчений залишив на певний час роботу в академії, продовжуючи наукові дослідження. Влітку 1930 після справи Спілки визволення України А. Кримського звільнили з усіх посад, хоч і не позбавили звання академіка. Впродовж майже трьох років вчений був безробітний і жив у злиднях. Лише наприкінці 1930-х рр. йому доручили керівництво аспірантами в Інституті мовознавства. У січні 1941 в академії наук відбулися урочистості з нагоди 70-річчя від дня народження і 40-річчя наукової діяльності А.Кримського. У липні 1941 вченого заарештовано, звинувачено у керівництві антирадянським націоналістичним підпіллям, згодом вивезено до Кустанаю (Казахстан), де він помер у в'язничній лікарні 25 січня 1942. Реабілітований 1957.
У цьому будинку містилася цінна збірка сходознавчих раритетів вченого, доля якої дотепер невідома.
Тепер на першому поверсі офісні приміщення [765].