Первісний двоповерховий об'єм у 1860-х рр. був розширений і надбудований на замовлення купця В. Гладіна, який володів садибою з 1860. У 1884 той самий власник збирався прибудувати в глибині садиби за проектом арх. В. Ніколаєва двоповерховий флігель, що утворив би з основним будинком замкнене каре (тепер не існує). 1894 здійснено капітальну реконструкцію будинку (арх. М. Казанський) на замовлення нових власників – купецької родини Григоровичів-Барських. 1910 під час ремонту (арх. М. Яскевич) до опорядження фасаду привнесено елементи стилю модерн. На подвір'ї було влаштовано підпірну стіну.
Триповерховий на цокольному напівповерсі, цегляний, тинькований, у плані П-подібний, односекційний з двома квартирами на поверсі й двома сходовими клітками. П'ятидільна структура фасаду утворена двома центральними розкріповками, які завершені напівциркульними фронтонами й акцентовані балконами на третьому й четвертому поверхах. У тимпанах фронтонів – рельєфна композиція з рослинним орнаментом. Два верхні поверхи оздоблено декором. Вікна третього поверху вгорі обрамлюють напівциркульні лиштви у вигляді гірлянд високого рельєфу (частково втрачені). На останньому поверсі – прямокутні лиштви з рослинним орнаментом (уціліли фрагментарно). Другий поверх оброблено пласким рустом. Збереглися ковані металеві ґрати балконів у стилі модерн. Внаслідок численних реконструкцій будинок не зберіг первісного планування, цілісності архітектурного вирішення.
Споруда є зразком житлової архітектури у формах історизму. Будинок використовувався як прибутковий.
У 1868–74 в ньому орендувало приміщення Київське відділення Російського музичного товариства (РМТ). Відкрите 1863 з ініціативи місцевих аматорів музики з метою широкої популяризації музичного мистецтва, організації регулярних музичних зібрань, заохочування вітчизняних композиторів та виконавців. Діяло на громадських засадах. Систематично влаштовувало симфонічні та камерні концерти у різних залах міста, прилучало місцеве населення до найкращих надбань вітчизняної та зарубіжної музики. Активно сприяло створенню у Києві російської оперної трупи (1867) замість італійської. До керівництва Київського відділення РМТ під час перебування у цьому будинку входили київський віце-губернатор і композитор-аматор П. Селецький (голова дирекції відділення у 1863–72), громадський діяч, археолог і етнограф М. Рігельман (помічник голови дирекції у 1863–71), київський міський голова П. Демидов-Сан-Донато (голова дирекції у 1872–74), урядовець і музичний діяч В. Кологривов (помічник голови дирекції з 1872), композитор, диригент і педагог Р. Пфеніг (директор музичної частини у 1863–72), головний диригент Київської опери, двоюрідний брат письменниці Марка Вовчка – В. Вілінський (директор музичної частини у 1872–74), співак М. Богданов (секретар дирекції з 1872) та ін. З Київським відділенням РМТ співпрацювали відомі діячі української культури, зокрема, меценат Г. Ґалаґан, композитор М. Лисенко (був членом дирекції, членом-виконавцем відділення), віолончеліст і композитор А. Галенковський, співачка Н. Іскра- Словатинська та ін. У будинку В. Гладіна відбувалися концерти й квартетні вечори, в яких брали участь видатні виконавці – скрипаль Г. Венявський (травень 1869), композитор і піаніст А. Рубінштейн (листопад 1869); неодноразово співав майбутній соліст Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі Ф. Стравинський. У січні 1868 в цьому будинку було відкрито засновану Київським відділенням РМТ музичну школу (містилася до 1871, пізніше – музичне училище, з 1913 – консерваторія). До першого набору увійшло 11 учнів. Директор школи – Р. Пфеніг. Викладачами були, зокрема, диригент І. Альтані (класи гармонії, контрапункту та історії музики), майбутній директор Московської консерваторії М. Губерт (клас хорового співу); 1870 протягом кількох місяців викладачем школи класу фортепіано був М. Лисенко. У ці роки в школі навчалися скрипаль і композитор Й. Котек, флейтист О. Химиченко. З 1874 Київське відділення РМТ та музичне училище містилися у власній будівлі (нині вул. Б. Грінченка, 11; меморіальна частина не збереглася).
У 1910-х рр. у будинку проживав власник цієї садиби Григорович-Барський Костянтин Петрович (1870 – ?) – землевласник, домовласник, громадсько- політичний діяч. У ці роки – голова Радомишльської повітової земської управи, член Київського губернського земського зібрання, депутат ІУ Державної думи від Київської губ., в якій належав до фракції російських націоналістів та помірковано правих. Власник відомої в Україні друкарні (містилася на вул. Хрещатик, 40; будинок не зберігся), старшина Київського купецького зібрання, один із засновників Товариства швидкої медичної допомоги у Києві, директор Маріїнського дитячого притулку (вул. Паньківська, 2), голова правління Київського вільного пожежного товариства. У 1900-х рр. проживав на вул. Маловолодимирській, 24 (тепер вул. О. Гончара).
У 1920–40-х рр. у квартирі № 2 мешкав Раєвський Олександр Миколайович (1891–1971) – психолог. 1917 закінчив філософське відділення історико-філологічного факультету Київського університету, де до кінця життя викладав психологію. З 1925 – професор з педології та рефлексології; з 1945 – завідувач кафедри психології. Автор праць з методології психологічної науки, психології мови, історії психології. У повоєнні роки працював також в Інституті психології; жив у флігелі на сучасній вул. Б. Хмельницького, 82 (не зберігся) [746].