Первісний об'єм – типову цегляну двоповерхову споруду 3-ї чв. 19 ст. на п'ять віконних прорізів з вхідним тамбуром – у 1897–98 значно розширено та надбудовано двома поверхами (арх. М. Артинов, у будівництві брав участь технік-арх. А. Краусс). Замовником надбудови був капітан 1го рангу В. Миклухо-Маклай (мешкав на вул. Саксаганського, 60, 60-б), брат відомого мандрівника і етнографа М. Миклухо-Маклая. З 1900 до націоналізації у 1920-х рр. будинок належав полковнику М. Мамишеву та його спадкоємцям. Чотириповерховий, цегляний, тинькований, у плані П-подібний, односекційний, з двома квартирами на поверсі й двома сходовими клітками. Перекриття пласкі. Вирішений у модернізованих ренесансно-барокових формах фасад вирізняється великими членуваннями та виразною об'ємною пластикою. Його асиметричну композицію підкреслено двома масивними еркерами з балконами. Еркери мають у підмурку подвійні консолі, оздоблені ліпленими акантами. В оформленні фасаду використано мотив канелюрованих пілястрів, які фіксують наріжжя еркерів і міжвіконня. Віконні прорізи у ризалітах – лучкової форми, між ризалітами – напівциркульної. Форму вікон повторюють лиштви. Замкові камені оздоблені акантами, фільонки під вікнами – ліпленим рослинним о рнаментом. Пілястри третього поверху завершуються стилізованими коринфськими капітелями. Балкони третього і четвертого поверхів напівциркульної форми. На них збереглися ажурні ґрати. Первісний вигляд споруди збіднено через втрату частини карниза та двох декоративних бань, які формували пластичний силует споруди.
Будинок є характерною архітектурною пам'яткою доби історизму.
До поч. 1920-х рр. третій поверх займала родина домовласника. Мамишев Микола В'ячеславович (1857–1909) – військовий, педагог, учасник російсько-турецької війни 1877–78, відзначився під час оборони Шипки як командир 2-ї батареї 9-ї артилерійської бригади, за що був нагороджений трьома орденами. З 1890-х рр. проживав у Києві. З квітня 1904 до квітня 1909 – викладач артилерії, механіки та фізики у піхотному юнкерському училищі й кадетському корпусі в Одесі. Автор двох підручників – «Початкові відомості з механіки» (Одеса, 1906), «Записки з курсу артилерії» (Одеса, 1908). Залишив спогади про бої на Шипці, які частково опубліковано в Болгарії, де його ім'я внесено до переліку героїв Шипки на пам'ятній стелі, встановленій на горі в Національному заповіднику. Його сім'я – дружина Марія Володимирівна (походила з роду наказного гетьмана Правобережної України С. Самуся), чотири дочки й син проживали в цьому будинку безперервно. Після націоналізації будинку помешкання було перетворено на комунальне, родина (дружина і три дочки) проживали у квартирі № 5. Двох дочок М. Мамишева – Мамишеву Ганну Миколаївну (1893–1964) – учительку середньої школи № 51 і Мамишеву Марію Миколаївну (1905–71) – креслярку Інституту проектування паперу в грудні 1937 було заарештовано, безпідставно звинувачено в контрреволюційній діяльності та засуджено до 10 років позбавлення волі. Покарання вони відбували у карагандинських таборах у Казахстані. Після повернення до кінця життя мешкали у цьому будинку. 1957 реабілітовані.
Крім житлових квартир, у приміщеннях будинку містилися в дорадянський час різні промислові, будівельні, юридичні та інші контори.
На поч. 20 ст. тут проживав адвокат і єврейський громадський діяч М. Мазор. Його дружина Н. Мазор була племінницею єврейського письменника Шолом-Алейхема (С. Рабиновича). Мешкаючи в Києві до 1905, Шолом- Алейхем підтримував тісні стосунки з подружжям Мазорів, часто бував у них, читав їм свої твори.
Тепер на першому поверсі – державна установа [749].