Під час будівництва до проекту внесено зміни: споруджено додатковий четвертий поверх, внаслідок чого зникли передбачені автором цибулясті дахові вежі, змінено форму завершень розкріповок і рисунок віконних лиштв. Під час капітального ремонту 1956 повністю перероблено інтер'єри.

Чотириповерховий, цегляний, у плані Г-подібний, з асиметричними крилами (на сім і дев'ять вікон). Головний вхід і проїзд на подвір'я – з боку пров. Михайлівського. Заокруглене наріжжя на рівні другого і третього поверхів переходить у шестигранний еркер великого виносу, який відіграє роль основного архітектурного акценту в композиції будинку. Тектоніка головних фасадів ґрунтується на протиставленні чітких поярусних членувань, підкреслених міжповерховими гуртами, поясками та карнизами, з вертикалями бічних розкріповок, що зупиняють горизонтальний рух і увінчані п'ятигранними шпилями. Провідним архітектурним мотивом фасадів є різновеликі арки, застосовані у перемичках віконних прорізів, лиштвах, дрібних членуваннях карнизів. Цегляні елементи архітектурного декору запозичено з різних джерел. У загальних закономірностях побудови фасадів, що базуються на принципах ренесансної архітектури, відчувається вплив візантійського стилю (перспективні архівольти лиштв, здвоєні та строєні аркові вікна з романськими колонами у простінках) і демократичної течії російського стилю 1870-х рр., який спирався на народну орнаментику (зубці, поребрик, городки, ширінки, тонкі колонки з важками на бічних лопатках ризалітів тощо). На тлі пишної візерунчастості цегляних стін губляться деталі з художнього металу – ґрати балконів і парапету, мереживне піддашшя над входом, що спирається на тонкі виті колонки. Всередині будинку збереглися тільки металеві огородження двомаршових сходів. Ошатна пластика головних фасадів ставить будинок у ряд визначних творів періоду історизму в Києві [742].