За проектом цього ж архітектора на подвір'ї було зведено одноповерхові цегляні служби. У 1896–97 власником садиби був Єсикорський Михайло Степанович (пом. 1897) – дійсний статський радник, архітектор, автор окремих споруд кін. 19 ст. у Києві та Сімферополі.
1900–01 надбудовано двома поверхами (арх. Г. Моргулець) на замовлення військового інтенданта М. Крутня, який володів садибою 1899–1901 (батько відомого льотчика-аса Є. Крутня). Водночас надбудовано до чотирьох поверхів надвірну прибудову, на тильній межі ділянки зведено триповерховий флігель (не мають архітектурної цінності).
Головний будинок чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, тинькований. Складається з прямокутної у плані двоквартирної секції, яка виходить на вулицю, та Г-подібного дворового флігеля з двома квартирами на поверсі. Перекриття пласкі. Композиція фасаду визначається площинним вирішенням, характерним для стилю модерн. Ліворуч на фасаді на третьому і четвертому поверхах влаштовані лоджії. Цокольна рустована частина відокремлена карнизом. У міжповерхових площинах – накладні рельєфні вставки, над вхідними дверима – невеликий віконний проріз, обрамлений волютами. Канелюровані лопатки останнього поверху оздоблені великими маскаронами у вигляді лев'ячих голів. Надвіконні фільонки теж мають заповнення у вигляді маскаронів – декоративних деталей, характерних для стилю модерн. В інтер'єрах збереглися ліплені деталі, частина старого столярного заповнення. Металеві деталі оздоблення фасаду втрачено, за винятком ґрат лоджії четвертого поверху, конструкцію балконів спрощено. Дворові фасади вирішено у цегляному стилі.
Будинок – цінний зразок забудови історичної частини міста, одна з перших київських споруд, в архітектурному вирішенні якої використано елементи стилю модерн.
У 1900-х рр. у садибі розміщувалося Вертипорохівське двокласне жіноче училище (засновано 1901 на пожертву колезького асесора М. Вертипороха; у 1910-х рр. містилося у пров. Десятинному).
Тут також містилися у різний час мебльовані кімнати, фортепіанна майстерня, товариство «Золоте руно», магазини тощо. В роки 1-ї світової війни одну з квартир займав притулок.
З 1920-х рр. у квартирі № 1 проживала Аренс Ельга Еріхівна (1900–66) – естрадна співачка, заслужена артистка УРСР (з 1948); у 1918–19 – артистка Народного театру під керівництвом П. Саксаганського [748].