У серед. 19 ст. садиба належала надвірному раднику Ф. Бровінському та його дружині О. Бровінській. 1858 тут споруджено одноповерховий на цокольному поверсі особняк по фронту вулиці. На ділянці пл. 320 кв. сажнів (0,14 га) розташовувався сад (ліворуч), посеред подвір'я – криниця. Від Бровінських нерухомість перейшла 1872 до спадкового почесного громадянина П. Григоровича-Барського, власника найбільшого паперового магазину в Києві й друкарні. 1875 на його замовлення до тильної частини будинку було зроблено двоповерхову прибудову за проектом інж.-арх. В. Чаплинського (поглинена пізнішими прибудовами). В останній чв. 19 ст. з боку подвір'я надбудовано мезонін. У верхньому ярусі особняка був передпокій з вікном на вулицю, далі – велика зала з п'ятьма вікнами, видовжена по фасаду. Решта кімнат і допоміжних приміщень розташовувалися з боку подвір'я.
У 1894 сини П. Григоровича-Барського, виступаючи в ролі опікунів хворого батька, продали садибу київському купцю 2-ї гільдії, майстру іконостасів О. Мурашку. 1898 вздовж всього правого боку ділянки він звів триповерховий прибутковий будинок, звернений до вулиці вузьким торцем – чоловим фасадом. Умови затісної ділянки спричинили влаштування оригінального, ламаного в плані в'їзду-підворіття (автор проекту – арх. М. Вишневський). У будинку було шість квартир – три трикімнатні та три семикімнатні, що здавалися внайм. У нижньому ярусі – крамниця, льох та дві кухні. За описом садиби 1894, парадний вхід був праворуч – і в особняк, і в прибутковий будинок. Імовірно, на поч. 20 ст. на місці дерев'яного з брандмауером сараю серед. 19 ст. споруджено флігель. Між ним та особняком був фруктовий сад (не зберігся), подвір'я було забруковане. 1905 після пожежі садибу реконструйовано. Після смерті власника в 1910 нерухомість перейшла у спадок його сину худ. О. Мурашку, який в березні 1914 продав її жителю Чернігова, дворянину К. Котляревському.
Особняк (№ 14-а). Одноповерховий з цокольним поверхом і горищем, цегляний, у плані складної конфігурації. Первісне анфіладне планування змінено на коридорне. Зведений у стилі пізнього класицизму. Головний рустований фасад на шість вікон розчленований лопатками на три частини, увінчаний розвиненим антаблементом. Вікна оздоблені трикутними (у бічних пряслах) та лучкової форми сандриками, обрамлені тичками з цегли. Первісне оформлення інтер'єрів не збереглося. Споруда – одна з рідкісних будівель доби класицизму в південній частині Верхнього міста.
Прибутковий будинок (№14-а). Триповерховий з напівпідвалом і мезоніном, цегляний, у плані близький до прямокутника. Вирішений у ренесансно-барокових формах. Перший і другий поверхи рустовані. Має симетричну композицію, фланкований двома ризалітами, увінчаними трикутними фронтонами. Наріжжя ризалітів підкреслені пілястрами з фільончастим оздобленням. Центральну тривіконну частину завершено мезоніном, оформленим арковими прорізами та стрункими пілястрами. Мотив аркових прорізів використано в обрамленні вікон третього поверху ризалітів. Вікна основної площини стіни оздоблені фігурними сандриками. В інтер'єрі збереглись унікального рисунка металеві огородження сходів. Декор помешкань втрачено.
Будинок привертає увагу своєрідною композицією та декором фасаду, що нагадує іконостас.
Флігель (№ 14-б). Двоповерховий, цегляний. Має лаконічне оформлення та надвірні дерев'яні сходи, що ведуть на другий поверх. Збудований по межі садиби.
1894–1910 в мезоніні особняка проживав Мурашко Олександр Іванович (1842–1910) – київський купець 2-ї гільдії, власник художньої іконостасної майстерні, що містилася на першому поверсі прибуткового будинку. Рідний брат керівника Київської рисувальної школи М. Мурашка, батько худ. О. Мурашка. Був нагороджений золотими медалями на виставці у Варшаві та за участь в опорядженні соборів св. Володимира у Києві та в Ялті. Майстерня виконувала різного роду іконостасні роботи, у т. ч. живописні, столярні й позолотні, різьблення рам, розписи живописом та фресками стін, храмів, реставрацію картин. Похований на Лук'янівському цвинтарі. Меморіальна частина особняка, де жив О. Мурашко, зазнала планувальних змін. 1906–10 в квартирі батька в особняку, 1910–14 – в мезоніні прибуткового будинку (відповідає сучасній квартирі № 6) мешкав Мурашко Олександр Олександрович (1875–1919) – художник, педагог, випускник санкт-петербурзької Імператорської АМ (1900), професор Української АМ (з 1917). У 1909–12 викладав у Київському художньому училищі. У цьому будинку обладнав майстерню, де створив кілька визначних творів. Навесні 1909 О. Мурашко вперше взяв участь у міжнародній художній виставці у Мюнхені, де його картини «На ковзанці» та «Карусель» здобули найвищу оцінку, митця було запрошено для участі у виставках у Берліні, Відні, Амстердамі та інших європейських мистецьких центрах. 1910 він експонував свої роботи на міжнародній виставці у Венеції, на персональних виставках у Берліні, Кельні та Дюссельдорфі, з 1911 – постійний учасник виставок сецесіоністів у Мюнхені, з 1916 – член Товариства передвижників, співзасновник Київського товариства художників. Його твори ще за життя потрапили до художніх музеїв та приватних зібрань у Будапешті, Нью-Йорку, Бухаресті, Берліні. 1913 відкрив власну художню студію – Класи живопису і рисування на вул. Інститутській, 18 (будинок не зберігся). Після продажу цієї садиби в 1914 переїхав на вул. Багговутівську, 25 (будинок не зберігся). 14 червня 1919 вбитий чекістами неподалік свого дому. Похований на Лук'янівському цвинтарі.
По переїзді О. Мурашка на вул. Багговутівську на вул. Малій Житомирській, 14 продовжувала діяти іконостасна майстерня, яку він передав одному з співробітників – Я. Мозговому. З встановленням радянської влади садибу націоналізовано і переобладнано під комунальні квартири. В 1930-х рр. тут також був Будинок культури сліпих.
На фасаді встановлено гранітну меморіальну дошку з зображенням палітри і бронзовим барельєфним портретом художника О. Мурашка (ск. П. Остапенко, арх. П. Кальницький) [756].