На червоній лінії забудови вулиці, на краю Печерського плато, на терені стародавнього Клову, пізніших Липок і на садибі Євангелістської лютеранської кірхи св. Катерини (№ 22). Споруджені піклуванням німецької громади у Києві. Першим у 1894—96 за проектом арх. А. Геккера зведено будинок чоловічого реального училища св. Катерини (№ 20). 1900 під наглядом техніка М. Клуга споруджено будинок жіночої гімназії (№ 18). 1902 обидва корпуси сполучено в один об'єм двоповерховою прибудовою, зведеною під наглядом арх. Е. Брадтмана. Раніше тут був дерев'яний будинок школи, споруджений після пожежі Подолу 1811, коли німецькій громаді надали ділянку землі в Липках. Училище засновано 1864, пізніше реорганізовано в реальне.
Під час громадянської війни будинок училища згорів. 1928—29 обидва корпуси відбудовано за проектом арх. В. Обремського. Будинок колишнього реального училища (№ 20) має два з половиною поверхи, цегляний, у плані прямокутний. Головний фасад звернений до вул. Лютеранської. Композиція фасаду, виконаного в цеглі без тинькування, симетрична. Центральна частина виділена ризалітом, розчленованим широкими рустованими пілястрами, увінчана розвиненим карнизом на кронштейнах і аттиком. Стіни декоровано тягнутим у дві смуги рустом, що є стилістичним перегуком з обробкою у такий самий спосіб стін сусідньої кірхи. Великі широкі вікна прикрашено лучковими перемичками із замковим каменем. Вхід оформлено приставним тамбуром, спорудженим, ймовірно, при відбудові корпусу після пожежі. Певно, тоді ж добудовано різновисокі об'єми по фасаду обабіч ризаліту. В інтер'єрах, перероблених для сучасних потреб, збереглися аркові отвори у вестибулі та металева кована з накладними чавунними розетками огорожа парадних сходів, виконана у стилі ренесанс.
Будинок колишньої гімназії (№ 18) первісно двоповерховий, цегляний, з напівпідвалом, у плані прямокутний, на значній відстані від лінії забудови вулиці. Головний фасад звернений до вул. Лютеранської. Наріжною частиною прилучається до будинку реального училища. Перед фасадом влаштовано сквер, відокремлений від вуличного хідника сучасною огорожею. Усі фасади виконано в цеглі без тинькування, розчленовано лопатками і декоровано аркатурним фризом, поясками й лучковими перемичками великих широких вікон. В інтер'єрах збереглося коридорне планування з двобічним розташуванням основних приміщень. Коридор широкий, розрахований на рекреацію. Від старого декору збереглася одна ланка металевої кованої огорожі сходів. 1965 надбудовано один поверх і прибудовано чотири поверхи з правого торця, що сполучаються із сусіднім, зведеним у тому самому році службовим корпусом. Утилітарно примітивні, позбавлені декору, пропорційно й стилістично сторонні прибудови зіпсували цікавий ансамбль споруд. Будинки училища і гімназії сполучаються спеціально влаштованим
1902 переходом, а головний вхід до всього комплексу обладнано в кутку між обома корпусами. Тут з металу й скла зведено прозорий вестибуль, піднятий до рівня першого поверху,— також стилістично відмінний. З лівого боку від будинку училища збереглася стара кована двостулкова брама. Будинки являють цінність як складова частина єдиного архітектурно-просторового ансамблю садиби Євангелістської лютеранської громади в Києві.
В училищі та гімназії викладав російську мову Лобода Андрій Митрофанович (1871 —1931) — фольклорист, етнограф і літературознавець, професор Київського університету, акад. ВУАН (з 1922); у гімназії викладав Гроссу Микола Степанович (1867—?) —богослов, священик, професор Київської духовної академії.
1904 училище закінчив П'ятаков Леонід Леонідович (1888—1918) —син київського цукрозаводчика, згодом учасник революційного руху в Україні, 1917 — керівник більшовицької військової організації у Києві, організатор Червоної гвардії. У грудні 1917 був заарештований Українською Центральною Радою. Загинув у січні 1918.
1902—07 в училищі навчався молодший брат Л. П'ятакова — П'ятаков Георгій (Юрій) Леонідович (1890—1937)—учасник революційного руху в Україні, за що його неодноразово виключали з училища. 1917 — голова Київського комітету РСДРП(б), під час жовтневих подій — голова ревкому, 1918 обраний секретарем першого складу ЦК КП(б)У. З 1920-х рр. на господарській роботі. Репресований.
1914—18 обидва будинки займав Кауфманський військовий госпіталь № 6. У 1920-х рр. в будинку жіночої гімназії діяли трудова школа № 83, курси червоних директорів. 1929 тут розміщено Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості (з музеєм при ньому), заснований 1927. Відтоді цей заклад займає всю садибу [738].