Головний фасад звернений (з деяким відступом від червоної лінії забудови) до вул. Лютеранської — на північний схід, що хоча й суперечить канону, проте відповідає містобудівним вимогам. Збудовано арх. П. Шлейфером за проектом арх. І. Штрома на місці попередньої дерев’яної будівлі кірхи (на її цегляному підмурку).Цю садибу надано німецькій громаді у Києві після того, як її дерев'яні будівлі на Подолі згоріли під час пожежі 1811. Нижче на вулиці було споруджено німецьку школу, реорганізовану 1897 в чоловіче реальне училище св. Катерини. Пізніше ще нижче прибудовано приміщення для жіночої гімназії, а на південь від кірхи розмістився двоповерховий мурований Будинок бідних Євангелістського доброчинного товариства. Навпроти, на лівому боці вул. Лютеранської, була садиба з особняком пастора (не збереглася).

Будівля одно-, двоповерхова, у плані прямокутна, з центрально розташованими широкими ризалітами з боку головного фасаду та вівтарної частини. У центрі симетричної композиції фасаду — портал з великим дверним отвором і напівциркульним завершенням, висота якого дорівнює майже половині висоти всієї споруди. Посередині фасаду — традиційне кругле вікно-розетка, вправлене в лаконічний квадрат з ліпними голівками херувимів у кутах — єдиною скульптурною окрасою будівлі. Завершує ризаліт невисока прямокутна у плані вежка, яка в архітектурі лютеранських храмів звичайно перекривалася високим пірамідальним дахом зі шпилем. Але тут стояв тільки хрест. Завдяки вежі утворився своєрідний двоярусний щипець, верхня частина якого з розкріпованим напівциркульним вікном відзначається дрібним аркатурним карнизом, що далі оперізує весь будинок. Усі фасади декоровано своєрідним рустуванням у вигляді топко прокреслених у цеглі потрійних ліній. Бічні фасади розчленовано лопатками й прорізано напівциркульними вікнами у нижньому ярусі та круглими віконцями у квадратному облямуванні — в другому ярусі. Наріжні частини фасадів підкреслено невисокими цегляними вежками, декорованими фільонками. Первісний вигляд інтер'єрів утрачено, знищено й чудовий орган, виготовлений у 1850-х рр. у Кельні (Німеччина). Колись окрасою кірхи була картина М. Берга «З'явлення Христа апостолу Фомі». Незважаючи на досить скромні розміри будівлі, їй притаманні риси стриманої виразності й шляхетної простоти. Закрили кірху після громадянської війни. У 1930-х рр. її використовували як клуб войовничих атеїстів. Після реконструкції у 1970-х рр. туг влаштовано виставочний зал і розташовано дирекцію Музею народної архітектури та побуту України.
Тепер — кірха, передана німецькій євангелістсько-лютеранській громади Києва [736].