З 1874 садиба належала відставному капітану І. Киселевському. За планом 1877 по фронту вулиці містився двоповерховий житловий будинок. 1878 новим власником садиби став професор Київського університету
В. Бец. 1881 він одержав дозвіл на спорудження на подвір'ї одноповерхового цегляного флігеля для фотомікрографічної лабораторії, проект якої виконала Художньо-будівельна майстерня академіка архітектури В. Сичугова та військового інж. В. Катеринича. У наміченому вигляді її не зведено: плани садиби поч. 20 ст. фіксують на цьому місці дерев'яні служби. Проект прибуткового будинку виконано, ймовірно, також у майстерні В. Сичугова та В. Катеринича. Після смерті В. Беца садибу успадкувала його дружина — Д. Бец; у 1903 ділянка перейшла до колезького радника М. Псіола. Бл. 1913 ним здійснено надбудову третього поверху, наприкінці 1910-х рр. зведено четвертий поверх, що мало наслідком переоформлення головного фасаду. Чотириповерховий, цегляний, з напівпідвальним поверхом, Т-подібний у плані, односекційний. Композиція головного фасаду симетрична, центральну вісь виділено на рівні другого-третього поверхів двома парами пристінних безордерних колон, між якими на другому поверсі розміщено балкон. Первісно чоловий фасад було акцентовано по центру цегляною вежею з флорентійським вікном (втрачено внаслідок надбудов). Фасад розчленовано лопатками, по горизонталі — міжповерховими та вінцевим карнизами. Декоративне вирішення вирізняється еклектичним використанням історичних стилів, зокрема ренесансно-готичних форм, застосуванням орнаментальної лицьової кладки.
З 1882 у будинку проживав Бец Володимир Олексійович (1834 94) лікар-анатом, педагог і громадський діяч. Доктор медицини (з 1863), професор Київського університету (з 1868), завідувач кафедри анатомії (1868 90).
Автор численних наукових праць (серед них — «Атлас людського мозку»; 1883), які дали вченому світове ім'я. Ним було зібрано унікальну колекцію (бл. 8 тис.) препаратів мозку людини й тварин. Разом з професором університету істориком В. Антоновичем написав книгу «Історичні діячі Південно-Західної Росії» (1883). Після її виходу був підданий утискам з боку антиукраїнських кіл і змушений покинути університет.
1881-1908 у будинку проживав Іконников Володимир Степанович (1841-1922) — історик, історіограф, джерелознавець, акад. Петербурзької АН (з 1914), ВУАН (з 1921). У цей час професор Київського університету (з 1870). Один із засновників та голова (1874—77 і
1892-95) Історичного товариства Нестора-літописця. Головний редактор «Университетских известий» протягом 40 років (з 1873). Наукові праці — з історії Росії та України, історіографії, зокрема: «Київ 1654- 1855, історичний нарис» (1904), «Селянський рух у Київській губернії в 1826—27 рр.» (1905). Його фундаментальне енциклопедичне дослідження «Досвід російської історіографії» (у 2-х т., 4-х кн.; 1891 —1908) с вагомим внеском у вітчизняне джерелознавство та історичну бібліографію. Член Московського археологічного товариства Імператорського товариства любителів природознавства, антропології й етнографії, Імператорського товариства історії та старожитностей російських (обидва при Московському університеті), Слов'янського доброчинного товариства у Києві тощо. Пізніше проживав на сучасній вул. І. Франка, 31/33.
На поч. 20 ст. (до 1913) у будинку мешкав учасник оборони Севастополя 1853 -55 генерал-лейтенант Д. Мессарош.