Згідно з планом 1638, на цій території розташовувався гостиний дім для чернечої братії та прочан, за планом 1695 — «двори позаду монастиря». 12 грудня 1849 пожежа, що почалася у проскурні, знищила горище друкарні зі складом надрукованих книжок та паперу. 17 грудня того ж року вирішено спорудити для друкарні окреме складське приміщення поза територією монастиря. Духовний собор Лаври запропонував єпархіальному та лаврському арх. П. Спарро розробити план і фасад складу. 21 грудня проект було виготовлено. За літній сезон 1850 муляри підрядчика О. Авдєєва спорудили склад. У квітні 1851 укладено контракт з підрядчиком Ф. Кисельовим, який потинькував будинок і виліпив пілястри обабіч вікон і дверей. 1906 проведено капітальний ремонт. 1915, в зв'язку із загрозою німецької окупації Києва під час 1-ї світової війни, книжковий фонд було перевезено у цегляний сарай на подвір'ї Свято-Троїцької церкви (не збереглася) на розі вулиць Жилянської та Великої Васильківської. Під час воєнних дій 9—11 червня 1920 будинок пошкоджено снарядами (пробито дах тощо). У січні 1923 націоналізовано.
Двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані прямокутний, з двосхилим дахом і бляшаною покрівлею. Планування коридорне, з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі. Побудований із застосуванням класицистичної схеми. Південний (чоловий) та північний фасади ритмічно прорізано обрамленими лиштвами невеликими прямокутними вікнами другого поверху та півциркульними — першого. Переважно горизонтальний характер членування утворюють підвіконний гурт першого поверху і надвіконний — другого. Масивні наріжні лопатки надають споруді монументальності. Вхід до будинку — на східному торцевому фасаді.
Будівля — зразок господарської споруди у стилі пізнього класицизму. Використовується лікарнею Науково-дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. Громашевського АМН України як лабораторний корпус