Нестор (? — бл. 1114) — найвідоміший давньоруський хроніст і духовний письменник. Укладач «Повісті временних літ» у редакції 1113, автор «Житія Феодосія Печерського» і «Житія Бориса і Гліба» (1080-і рр.).

Постриг у Києво-Печерському монастирі і висвячення на диякона відбулися за ігуменства Стефана (1074—78). У 1091 за дорученням настоятеля Іоанна брав участь у пошуках могили Феодосія Печерського на Дальніх печерах і перепохованні святого в соборі Успіння Пресвятої Богородиці. Під враженням від цих подій написав «Слово про перенесення мощей святого і преподобного отця нашого Феодосія», пізніше вміщене ним до літопису. За князювання Святополка Ізяславича став його особистим біографом, ретельно описував події кін. 11 — першого десятиліття 12ст. Помер у 60—65-річному віці. 1829 над ракою Нестора встановлено мідну карбовану й позолочену дошку з присвятним написом від Товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті.
1982 на фасаді корпусу № 4 (келії соборних старців) Києво-Печерської лаври відкрито бронзову меморіальну дошку з барельєфним зображенням святого (ск. А. Фуженко, арх. Т. Довженко); 1988 у сквері навпроти Гостиного двору Києво-Печерської лаври — пам'ятний знак Нестору (ск. Ф. Согоян, арх. М. Кислий). Його ім'ям 1855 названо провулок у Києві. День пам'яті — 27 жовтня [1469].