Антоній Печерський (світське ім'я — Антипа; бл. 983 — 7 травня 1073) — засновник чернецтва на Русі, один з найшанованіших святих православної церкви. Вважається, що народився в Любечі (тепер Чернігівська обл.), прийняв чернечий постриг у Греції на півострові Афон, де перебував до серед. 11 ст. Повернувся на межі 1040—50-х рр. у Руську землю, заснував самітницьку печерну громаду у Варязькому підземеллі на берестейському пагорбі в Києві. 1062 переселився у Ближні печери. Через конфлікт з київським кн. Ізяславом Ярославичем 1069 змушений переїхати у Чернігів, де на Болдиних горах заснував підземний монастир, який склав основу стародавнього Свято-Іллінського монастиря (тепер Свято- Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові). Ці печери також називають Антонієвими. Пізніше повернувся в Київ, брав участь у закладинах собору Успіння Пресвятої Богородиці в Лаврі. Був похований у Ближніх печерах. У записках австрійського дипломата Е. Лясоти (1594) наведено легенду, згідно з якою після прощання з братією Антоній прийшов у т. зв. задній вівтар церкви (келія Антонія), земля провалилася між ним і ченцями й роз'єднала їх. Ченці спробували копати, щоб відшукати Антонія, але із землі вирвався вогонь і відігнав їх. Коли ж почали копати в іншому місці, на заваді став сильний потік води. Сліди води і вогню й до сьогодні видно за іконою преп. Антонія. Письменник Афанасій (Кальнофойський) в «Тератургімі» (1638) відносить події з вогнем та водою не до моменту смерті Антонія, а до пізнішого часу, коли його мощі начебто хотіли викрасти. Ймовірно, хід до місця поховання був перекритий внаслідок обвалу під час землетрусу 1620. Аналіз сучасного плану печер і результати археологічних розкопок 1977-79 дають змогу припустити, що спроби розкопати місце поховання і завал були неодноразовими ще в давньоруський час. Старі плани печер (1661 і 1703) та дані археологічних досліджень 1980-х рр. вказують, що за місцем, де нині встановлено кіот з образом преп. Антонія, галерея значно продовжена. Кіот має пишне барокове різьблення, що зберігає сліди позолоти. Ікону, на якій зображено напівпостать преподобного у чернечому облаченні, написано у 2-й пол. 19 ст. Канонізований на межі 13—14 ст. Дні пам'яті — 7 травня (успіння) і 10 липня [1460].