Окрім двох іконних крамниць, тут містилися відділення з продажу хромолітографічних зображень святих та житлові приміщення службовців крамниці (згодом у ній продавались і книжки). 1871 столяр З. Щербаков з м. Стародуба Чернігівської губ. виготовив для крамниць шафи та вітрини (у кін. 1920-х рр. їхнє обладнання використано для створення експозиції музейного містечка). У кін. 1890-х рр. перероблено ґанок, під корпусом влаштовано дренаж. 1906 за проектом та під керівництвом арх. Є. Єрмакова проведено капітальний ремонт: підсилено міжповерхові перекриття, частково переплановано приміщення, влаштовано балкон, дзеркальні вікна, на північному фасаді закладено два вхідні отвори з трьох, перебудовано підвальні приміщення та дренажну систему під будинком. Після націоналізації 1920-х рр. у споруді розміщувалась амбулаторія, пізніше тривалий час вона використовувалася під житло. Ремонти проведено 1948, 1983 (підсилено торцеву стіну, замінено дерев’яні сходи), 1994. В кін. 1980-х — на поч. 1990-х рр. корпус використовувався заповідником. У ході експлуатації втрачено первісний декор дверних отворів та віконних прорізів першого поверху, закладено частину вікон, переплановано приміщення. На поч. 1990-х рр. відновлено крайній зліва вхід до будинку у прилеглому північно-західному тамбурі.

Будинок розміщено на ділянці різкого перепаду рельєфу, через що південний фасад триповерховий, чоловий (північний) — двоповерховий. Цегляний, у плані прямокутний, вкритий вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Планування змішане з переважанням коридорного типу. Перекриття другого поверху — цегляні склепінця по металевих балках, інших — пласкі. Оздоблений у спрощених формах цегляного стилю. Горизонтальний характер членувань побілених по цеглі фасадів з прямокутними прорізами підкреслено простим міжповерховим гуртом та вінцевим карнизом складного профілю. Симетрію побудови п'ятиосьового чолового (північного) двоповерхового фасаду з великими вітринними вікнами першого поверху порушує вхідний тамбур з лівого його краю. Дверний отвір у тамбурі захищено кілеподібним металевим піддашком на ажурних кронштейнах. В опорядженні віконних прорізів другого поверху використано мотив сухариків. Головну вісь симетричного південного триповерхового фасаду підкреслено центральним розміщенням вхідного та балконного отворів. На західному торцевому фасаді влаштовано ґанок-терасу і вхід у будівлю.
Будинок — невід’ємна частина історичної забудови монастиря.
У 1930-х рр. (ймовірно, з 1932) — до 1938 у помешканні № 14 будинку проживав Касперович Микола Іванович (1885-1938) — художник, один з основоположників української школи наукової реставрації, засновник київської школи музейної реставрації. З травня 1924 працював реставратором, 1927-30 — завідувач реставраційної майстерні відділу станкового малярства Лаврського музею культів та побуту, з 1926 — Всеукраїнського музейного містечка. Майстерня містилась у корпусах № 7 (до 1928) і № 5. В 1930-32 проживав у Криму та, вірогідно, на Кавказі. З 1932 — реставратор Всеукраїнських художньо-реставраційних репродукційних майстерень на території Всеукраїнського музейного містечка та Музею західного і східного мистецтва (тепер Музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків). 3 березня 1938 заарештований у цьому помешканні, утримувався в Лук’янівській в’язниці. Розстріляний 22 квітня 1938 за звинуваченням у контрреволюційній діяльності.
З 1993 у споруді розміщено відділи УПЦ [1452].