1913 у зв’язку з недостатньою потужністю водогону Київського фортечного управління-складу, що постачав воду монастирю, було вирішено влаштувати власний артезіанський колодязь. Він був споруджений за проектом та під керівництвом київського гідротехніка С. Коклика. Труби для обладнання колодязя придбали в Акціонерного товариства Сосновицьких, насос подвійної дії — у фірми «Вейзе та Момський» (Німеччина). Дренажні роботи навколо колодязя виконав підрядчик Г. Антосенко, який на 60 погонних сажнях уклав гончарні труби та щебінь. У серпні—вересні 1914 за проектом арх. Є. Єрмакова над колодязем споруджено каплицю. Забутування бетоном підмурків та мурувальні роботи проведено підрядчиком К. Ковальовим. Артезіанський колодязь був оснащений електродвигуном, попереджувальною сигналізацією про зупинення насоса та телефоном. Одночасно від колодязя до водонапірної башти було прокладено водогін. Колодязь потужністю 1800 відер води на годину введено в експлуатацію наприкінці вересня 1914. Він постачав воду, окрім монастиря, розташованим неподалік церквам Воскресіння Ісуса Христа та преподобного Феодосія Печерського, а також кільком військовим установам на Печерську. Після націоналізації перебував у віданні Київського комунгоспу. Каплицю значно пошкоджено пожежею у серед. 1950-х рр. Колодязь тривалий час не використовувався. Артезіанська свердловина та її первісне устаткування не збереглися. Ремонтно-реставраційні роботи каплиці проведено в 1997—98 не в повному обсязі (шатрове завершення відновлено у спрощених формах); до північного фасаду прибудовано гранчасте у плані допоміжне приміщення, нижче за основний об'єм. Споруда цегляна, пофарбована у два кольори, складається з трьох прямокутних у плані об'ємів, згрупованих по осі північ-південь за принципом тридільних храмів. У композиції домінує підвищений центральний об'єм, завершений пірамідальним верхом з бляшаною покрівлею на глухому восьмигранному підбаннику. Бічні компартименти перекрито двосхилими дахами з трикутними фронтонами на торцевих фасадах. Оздоблена у стилізованих формах російської архітектури 17 ст. Прямокутний за абрисом головний (південний) вхід й аркові вікна обрамлено лиштвами зі стилізованих візантійських колонок і кілеподібних сандриків. В оформленні наріжжів застосовано масивні бочкоподібні колони й лопатки, прикрашені ширинками. По верху стін центрального об'єму проходить своєрідний фриз, декорований наріжними здвоєними бочкоподібними колонками, центральними трилопатевими арковими нішками та ширинками. Аналогічні нішки вписано у тимпани південного та північного фронтонів. Декор доповнюють цегляні орнаменти у вигляді поребрика й сухариків. Складний силует споруди формують розташовані над карнизом кокошники, завершені хрестами маківки над восьмигранним пірамідальним дахом центрального об'єму.

Інтер'єр не має висотно розкритого простору. Пласкі стелі й стіни заповнено сучасними розписами. Золочений іконостас виконано у формах 19 ст. Пам'ятка — складова частина архітектурного ансамблю нижньої території Лаври.
У квітні 1990 споруду передано в користування монастирю. 1999 церква освячена на честь ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне джерело» [1446].