Тут з 1920-х рр. до 1933 жив Ернст Федір Людвігович (1891 —1942) — мистецтвознавець, музейний працівник, пам'яткознавець. Вивчав творчість Т. Шевченка, І. Рєпіна, М. Мурашка, Г. Нарбута, Г. Гольбейна, київську архітектуру 17—18 ст. Упорядкував провідник «Київ» (1930), де був автором 249 статей. 1922 входив до складу комісії з організації Київської картинної галереї (тепер Музей російського мистецтва), 1922—23 працював над створенням експозицій Лаврського музею культів. 1923—33 завідував художнім відділом Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка, де організував виставки: українського портрета 17—20 ст. (1925), творів Г. Нарбута (1926), Т. Шевченка та його сучасників (1927), українських художників 17—20 ст. (1929), О. Кравченка (1930). У 1920-і роки входив до складу комісій ВУАН: біографічної, порайонного дослідження Києва та Правобережної України, комісії старого Києва, з дослідження мистецьких цінностей, які було вилучено 1922 з церковних ризниць для фонду боротьби з голодом, Софійської, археологічної (1921 — її вчений секретар). 1924 обраний дійсним членом Всеукраїнського археологічного комітету. Викладав у Київському художньому технікумі, Археологічному інституті, виступав з публічними лекціями з історії мистецтва, керував семінарами з новітнього українського мистецтва при науково-дослідницькій кафедрі мистецтвознавства ВУАН. 1929 призначений ВУЦВК членом паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РСФРР і УСРР. Активно працював у Всеукраїнському шевченківському комітеті з упорядкування могили Т. Шевченка, комітеті зі спорудження пам'ятника Т. Шевченку у Харкові. 1920—22 — співробітник Київського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини, з 1923 — інспектор (за сумісництвом) Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка з охорони історико-культурних цінностей Київщини. 1926—30 очолював Київську крайову інспектуру охорони пам'яток культури. 1933 безпідставно заарештований органами ДПУ, 1934 засуджений до трьох років виправно-трудових таборів. Відбувши покарання на будівництві Біломоро-Балтійського каналу, працював у картинних галереях Алма-Ати й Уфи. 1941 заарештований і незабаром засуджений до страти. Займав квартиру № 5-а — 6-а на третьому поверсі.