Є першою чергою будівництва. Другою чергою передбачалося продовження будинку на вул. М. Коцюбинського та спорудження другого крила на бульв. Т. Шевченка. Обидва крила планувалося композиційно об'єднати дещо підвищеним наріжним вежоподібним об'ємом, який би добре проглядався з боку вул. Комінтерну.

Завдяки містобудівному розташуванню будинок мав відігравати роль основного композиційного акценту всього комплексу. На тлі стін зовнішній частини планувалося розмістити на трьох пілонах скульптурні групи.

В об’ємі другої черги на першому поверсі передбачалося влаштувати приміщення громадського призначення: магазин, дитячий садок, лазню; на другому — бібліотеку-читальню з виходом на криту терасу-солярій.

На подвір'ї було запроектовано тенісні та волейбольні майданчики. Зведена частина споруди шестиповерхова, на високому цоколі, цегляна, трисекційна з дво-, три- та чотирикімнатними квартирами. Житлові кімнати містяться навколо великого передпокою, з якого передбачено вхід до меншого за площею другого передпокою, що з'єднував кухню і санітарно-технічні приміщення.

Всі квартири (крім двокімнатних) мають додатковий вихід через кухню на чорні сходи. Парадні сходові клітки обладнано ліфтами. Прийнято конструктивну систему поздовжніх несучих стін. Фасади оброблено теразитовим тиньком основного, коричневого кольору. Композиція головного фасаду ґрунтується на поєднанні горизонтальних та вертикальних членувань.

Міжповерхові тяги і розвинений вінцевий карниз поділяють площину фасаду на три яруси. Перший ярус оброблено плоским рустом, другий розкріповано рустованими лопатками, третій оформлено аркадою, що відповідає ритмові лопаток середнього ярусу. Ризаліти, в яких розташовано входи, збагачують пластику головного фасаду.

Велике значення мають деталі — форма огорож балконів, облямування віконних та дверних прорізів, поєднання різних фактур стіни (гладенький і грубий тиньк, рустовані й нерустовані поверхні), введення двох тонів сірого тиньку (світлого й темного). Лаконічний дворовий фасад зберігає триярусність композиції та відображає функціональну структуру будинку.

За композиційними та стилістичними характеристиками споруда належить до найкращих зразків житлової архітектури Києва 1930-х рр. До 1950-х рр. будинок мав адресу: вул. Коцюбинського М., 11/13.

У цьому будинку у різний час проживали відомі вчені: 1944—72 — Бєлянкін Федір Павлович (1892—1972) — вчений у галузі механіки, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1964), член Президії АН УРСР (1948—52). Після закінчення Київського політехнічного інституту працював в Інституті будівельної механіки АН УРСР (тепер Інститут механіки ім. С. Тимошенка НАН України). 1944—58 — директор, з 1958 — завідувач відділу цього інституту. Одночасно 1923—52 викладав у Київському політехнічному інституті, 1953—72 — завідувач кафедри Київського інженерно-будівельного інституту, професор. Основні напрями наукової діяльності — дослідження міцності сталей, деревини, сталевих і дерев'яних конструкцій при різних режимах дії сил з урахуванням фактора часу; вивчення механічних характеристик композиційних матеріалів. Під його керівництвом у цей період створено ряд приладів для випробування матеріалів на міцність і втомлюваність. Мешкав у п'яти- кімнатній квартирі № 15 на третьому поверсі.

1944— 61 — Булаховський Леонід Арсенович (1888—1961) — мовознавець, славіст, акад. АН УРСР (з 1939), чл. - кор. АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). У ці роки директор Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР (1944—61), член Президії АН УРСР (1952—54); одночасно — завідував кафедрою слов’янської філології Київського університету (1946—60), голова Українського комітету славістів (1958). Досліджував проблеми загального, російського та українського мовознавства, славістики, слов'янської акцентології, методики викладання та історії мови. Мешкав у п'ятикімнатній квартирі № 17 на четвертому поверсі.

1947— 80 — Власюк Петро Антипович (1905—80) - агрохімік, ґрунтознавець й фізіолог рослин, акад. АН УРСР (з 1948) , дійсний член ВАСГНІЛ (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1956). 1946—53 — заступник директора, 1953— 73 — директор Інституту фізіології рослин АН УРСР (тепер — Інститут фізіології рослин і генетики НАН України), голова Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1948—56), одночасно завідувач кафедр Київського університету та Української сільськогосподарської академії. 1956— 62 — президент Української академії сільськогосподарських наук. Основні праці з питань агрохімії, фізіології рослин і ґрунтознавства. Запропонував технологію створення добрив з мікроелементами, що знайшла широке застосування у виробництві. Мешкав у п'ятикімнатній квартирі № 19 на п'ятому поверсі.

У 1950-х рр. у квартирі № 13 — Гнєденко Борис Володимирович (1912—95) - математик, акад. АН УРСР (з 1948). 1956—58 — голова Відділу фізико-математичних наук АН УРСР. Завідувач відділу (1945—60), директор (1955—58) Інституту математики АН УРСР. Одночасно — професор Київського університету (1950—58). З 1960 жив і працював у Москві. Автор наукових праць, присвячених теорії ймовірностей, математичній статистиці, теорії надійності.

1944—50 — Динник Олександр Миколайович (1876—1950) — вчений у галузі механіки, акад. ВУАН (з 1929), акад. АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), член Президії АН УРСР (1946—48). У 1941—50 керував відділом теорії пружності Інституту гірничої механіки АН УРСР, який з 1948 увійшов до складу Інституту будівельної механіки АН УРСР (тепер Інститут механіки ім. С. Тимошенка НАН України). З 1944 — професор Київського університету. Засновник наукової школи з теорії пружності. Основні праці присвячені дослідженню арок, стрижнів та інших елементів споруд, вивченню стійкості і коливань пластин, мембран і оболонок, розробці теорій анізотропного середовища, шахтних підйомних канатів, гірничого тиску тощо. Мешкав у п'яти- кімнатній квартирі № 20 на п'ятому поверсі.

1938—41 та 1944—66 — Дроботько Віктор Григорович (1885—1966) — мікробіолог, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). З 1931 працював завідувачем відділу Інституту мікробіології та епідеміології ВУАН (тепер — Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАН України), у 1944—62 — директор цього закладу. Основні праці присвячено питанням медичної мікробіології. 1937— 38 під керівництвом вченого розкрито природу грибкового захворювання коней — стахіботріотоксикозу й розроблено засоби боротьби з ним. У ці роки працював над проблемою фітонцидів; разом із співробітниками одержав кілька нових антибіотиків, у т. ч. іманін і новоіманін. Мешкав у п'ятикімнатній квартирі № 24 на п'ятому поверсі.

1944— 72 — Кіпріанов Андрій Іванович (1896—1972) — хімік-органік, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1957). У 1945—72 — в Інституті органічної хімії АН УРСР. 1945— 60 — директор, з 1961 - завідувач відділу; одночасно 1946 48 віце-президент АН УРСР, 1946—56 — голова Відділу фізико-хімічних та математичних наук АН УРСР. 1944—72 — професор хімічного факультету Київського університету. Основні напрями наукових праць — хімія органічних барвників і теорія кольоровості. Розробив нові методи синтезу ціанінових барвників — фотосенсибілізаторів. Першим виявив причину сольватохромії барвників (зміна кольору в різних розчинниках), відкрив і вперше всебічно дослідив взаємодію хромофорів у молекулах барвників. Засновник наукової школи з хімії барвників. Жив у п’ятикімнатній квартирі № 18 на четвертому поверсі.

У 1940-х рр. в квартирі № 24 — Курдюмов Георгій В'ячеславович (1902—96) — металофізик, акад. АН УРСР (з 1939), акад. АН СРСР (з 1953), Герой Соціалістичної праці (1969). Засновник та директор (1945—51) Лабораторії металофізики АН УРСР. Водночас директор (1944—78) Інституту металознавства і фізики металів ЦНДІ чорної металургії у Москві. Засновник наукової школи металофізиків. Досліджував структуру сталей і сплавів та вплив на неї різних факторів. У цей період відзначений Державною премією СРСР (1949) . У 1950-х рр. мешкав на вул. Костьольній, 15, пізніше - у Москві.

1938— 41 та 1944 -53 — Патон Євген Оскарович (1870 — 1953) — вчений у галузі електрозварювання і мостобудування, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), Герой Соціалістичної Праці (1943). У цей період очолював створений ним у 1934 Інститут електрозварювання АН УРСР, який з 1954 носить ім’я Є. Пагона. 1945- 52 — віце-президент АН УРСР. Основоположник вітчизняної школи зварювання металів. Під його керівництвом здійснювалася розробка наукових основ автоматичного зварювання під флюсом, удосконалення способу, впровадження його в промисловість, створення і впровадження у виробництво перших автоматичних і напівавтоматичних поточних збірно-зварювальних ліній. Автор оригінальних проектів мостів і шляхопроводів. Брав безпосередню участь у проектуванні та будівництві зварного металевого моста через Дніпро в Києві (перший у світі такої довжини — 1543 м), який став до ладу 1953 і названий ім’ям вченого. Відзначений Державною премією СРСР (1941). Мешкав у п’ятикімнатній квартирі № 21 на другому поверсі.

1938—41 і 1944 46 у квартирі № 14 — Пфейффер Георгій Васильович (1872-1945) — математик, акад. УАН (з 1920), директор об'єднаного Інституту математики і фізики АН УРСР (1941—44). Під час проживання у цьому будинку працював в Інституті математики АН УРСР (1934— 41, 1944—46), професор Київського університету (з 1909). Автор наукових праць, присвячених теорії диференційних рівнянь.

З 1940-х рр. у квартирі № 25 — Свєчников Василь Миколайович (1891-1980) — металознавець, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1951). У 1940-53 (з перервою) працював в Інституті чорної металургії АН УРСР, у 1953-75 — завідувач відділу Інституту металофізики АН УРСР, потім — науковий консультант. Вивчав питання залежності фізико-хімічних властивостей сплавів від їхньої структури, характеру фазових рівноваг. Відзначений Державною премією УРСР (1980).

1938—41 у квартирі № 13 та 1944—60 у квартирі № 12 — Смирнова-Замкова Олександра Іванівна (1880—1962) патологоанатом, акад. АН УРСР (з 1951) , заслужений діяч науки УРСР (з 1944). Завідувач відділу Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938— 52), завідувач лабораторії Інституту фізіології АН УРСР (з 1953). Одночасно в 1933—41 очолювала кафедру Київського медичного інституту. Досліджувала патанатомію променевої та інфекційних хвороб, походження пухлин. Останні роки життя мешкала на вул. Тарасівській, 3-а.

1938—41 та 1944—84 — Супруненко Микола Іванович (1900—84) — історик, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1968). Після закінчення Інституту червоної професури з 1937 безперервно працював в Інституті історії АН УРСР (тепер — Інститут історії України НАН України), 1938—41 — вчений секретар інституту, 1955—84 керував відділом історії Жовтневої революції і громадянської війни. Наукові праці присвячено історії України радянського періоду, зокрема історії громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Відзначений Державною премією УРСР (1969). Мешкав у трикімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі.

1944—50 — Третьяков Дмитро Костянтинович (1878—1950) — зоолог-морфолог, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1940). У ці роки працював в Інституті зоології АН УРСР (1944 48 — директор). Голова Відділу біологічних наук АН УРСР (1946—48). Одночасно (1944—48) професор Київського університету. Основні праці вченого — з питань порівняльної морфології нижчих хребетних тварин та походження хордових і голкошкірих, проблем еволюції тваринного світу. Вивчав будову кісткової та сполучної тканин, кровоносної та нервової систем, будову органів чуття круглоротих і риб. Мешкав у п'ятикімнатній квартирі № 11 на першому поверсі.
1938 41 у квартирі № 23 — Шапошников Володимир Георгійович (1870-1952) — хімік, акад. ВУАН (з 1922), 1934— 38 — директор Інституту органічної хімії та технології (з 1945 — Інститут органічної хімії АН УРСР). Під час проживання у цьому будинку — завідувач відділу. Автор наукових праць з питань хімії та технології барвників. У повоєнні роки жив на вул. Б. Хмельницького, 42.

1944—83 — Швець Іван Трохимович (1901—83) — вчений у галузі теплоенергетики, акад. АН УРСР (з 1950), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1959). У цей період викладав у Київському політехнічному інституті (до 1955); був директором київського філіалу Харківського інституту енергетики АН УРСР (до 1947), пізніше директором (1947 52 та 1954 —55) Інституту теплоенергетики АН УРСР (з 1964 — Інститут технічної теплофізики АН УРСР).

1950—53 — головний вчений секретар Президії АН УРСР, акад.-секретар Відділення фізико-технічних проблем енергетики АН УРСР (1970—78). У 1955—69 — ректор Київського університету. В останні роки життя керував відділом в Інституті технічної теплофізики АН УРСР. Почесний доктор наук університетів Чехословаччини (1963), Угорщини (1966), Індії (1968). Основні праці вченого присвячено теорії теплотехніки, комплексному вивченню енергетичних ресурсів України, проблемам створення економічних парових і газових турбін та енергетичних установок різного призначення. Відзначений премією ім. Г. Проскури АН УРСР (1977). Мешкав у п'ятикімнатній квартирі № 22 на третьому поверсі.

У 1938 Косенко Віктор Степанович (1895—1938) — композитор, піаніст, педагог. Працював професором Київської консерваторії (з 1934). У його творчості переплелися традиції вітчизняної і зарубіжної класики з українською народною музикою. Один із творців українського романсу, писав твори для симфонічного оркестру, фортепіано з оркестром, камерно-інструментального і камерного ансамблю; масові й дитячі пісні, хори, музику до кінофільмів, здійснював обробки народних пісень. Жив у трикімнатній квартирі № 4 на другому поверсі. У її двох кімнатах міститься меморіальний кабінет-музей, створений 1964 на громадських засадах.

Мешканцями будинку були також члени-кореспонденти Академії наук УРСР:

металознавець Грозін Борис Дмитрович (1898—1962) — у квартирі № 6;

математик і фізик Дяченко Вадим Євгенович (1896—1954) — у квартирі № 15;

історик Петровський Микола Неонович (1894—1951) —у квартирі № 8;

ботанік і гідробіолог Ролл Яків Володимирович (1887 —1961) — у квартирі № 5;

археолог Славін Лазар Мойсейович (1906 —71) — у квартирі № 7.

На будинку встановлено бронзові меморіальні дошки з барельєфними портретами Л. Булаховського (1971; ск. Ю. Скобликова, арх. А. Іванова); О. Динника (1973; ск. М. Короткевич, арх. Р. Юхтовський); А. Кіпріанова (1981; ск. В. Селібер, арх. А. Милецький); В. Косенка (1969; ск. Г. Кальченко, арх. А. Ігнащенко); 1953 встановлено мармурову меморіальну дошку, яку 1984 замінено на бронзову з барельєфним портретом Є. Патона (ск. Е. Кунцевич, арх. К. Сидоров).