Пам'ятник Олесю Гончарускладається з бронзової фігури письменника, виконаної у повний зріст, яка встановлена на сіру гранітну брилу. Реалістична пластика скульптури з детальним відтворенням рис зовнішності і одягу підкріплена сюжетністю  композиційно образного рішення :письменник зображений під час відпочинку. 

Він сидить увільній позі, заклавши ногу за ногу, права рука лежить наколіні, ліва спирається на камінь. Довге пальто спадає м'якими складками, на шиї – довгий вузький шарф, один кінець якого звисає на груди, інший перекинутий на спину.Поруч на камені справа -виконані з бронзи капелюх, книга і листя каштана. Один листок, ніби впав з дерева,лежить біля ніг.

На лицьовій стороні каменю, праворуч від фігури висічений напис: "З любові - творчість, з любові - щастя людське" і підпис О.Гончара, стилізований під факсиміле,на правому - дати життя.

Природний ухил сквера, де стоїть пам'ятник Олесю Гончару, підкреслений трьома низькими гранітними східцями.

Монумент відкритий 29 травня 2001.

Розміри монумента: висота скульптури - 2,4 м, постамент- 0,82 x 1,89 x 1,47 м.

Автори пам'ятника Олесю Гончару - скульптори батько Володимир Чепелик і син.

Недалеко від пам'ятника, по вулиці Богдана Хмельницького, 68, знаходиться будинок, в якому жив і працював письменник. На фасаді будинку встановлена меморіальна дошка.

Гончар Олесь (Олександр Терентійович; 1918—95) — письменник, літературознавець, сценарист, громадсько-політичний діяч, акад. АН УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1978). Голова правління Спілки письменників України (1959—71), секретар Спілки письменників СРСР (1959—86), Голова Українського республіканського комітету Захисту Миру, член Всесвітньої  Ради Миру (1973). Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1962), Ленінською премією (1964), Державною премією СРСР (1948, 1949, 1982). Співпрацював із Товариством української мови ім. Т. Шевченка, Народним Рухом України, виступав на захист української мови, повернення і відновлення видатних пам'яток української культури. Почесний доктор Альбертського університету (Канада).  Визнаний «Всесвітнім інтелектуалом 1992—93 років». Автор романів: «Прапороносці», «Таврія», «Перекоп», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор» та інших, що стали етапними для української літератури 2-ї пол. 20 ст.

 Народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпропетровська) в родині Терентія Сидоровича (18** — 1941) та Тетяни Гаврилівни (1893–1920) Біличенків.

Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері; ім'я Олесь з'явилося, бо у класі вже був інший Сашко, тому щоб розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь).

Ім'ям О. Гончара названо Всеукраїнський фонд відтворення визначних пам'яток України.