Ця садиба, розташована на підвищеному місці, на вододілі між широкою долиною Либеді та Афанасіївським яром, відома з середини XIX ст. Тоді вона належала поручику Аркадію Омеляновичу Корнієнку. 1865 р. на його замовлення було споруджено одноповерховий будинок з баштою, флігелем та службами. Лінія забудови вулиці, віднесеної до другого розряду, зумовила наявність газону перед фасадом, і такі газони збереглися обабіч усієї коротенької, на один квартал, вулиці.

1876 р. за проектом архітектора Р. Г. Тустановського було надбудовано другий поверх, вирішений у шляхетних формах бароко: над порталом парадного входу піднеслися спарені приставні колони тосканського ордера, що тримають дугоподібний розірваний фронтон; традиційне членування фасаду на п'ять частин розкреповками дістало розвиток на другому поверсі: рустовані лопатки на флангах; загальному стильовому образові особняка відповідають барокові лиштви великих вікон та енергійно окреслені барокові сандрики. Високий ґанок прикрито балконом, де в ажурному металевому огородженні раніше чітко читалася літера "К" - ініціал власника.

За купчою від 20 травня 1881 р. А. Корнієнко, вже полковник у відставці, продав садибу дружині губернського секретаря Марії Марківні Волковій. На той час садиба мала площу 2 тис. кв. саж. (0,91 га). Нова власниця 1887 р. заклала нерухомість у Київському товаристві взаємного кредиту, і одночасно було складено опис майна, з якого видно, що на першому поверсі було сім кімнат, два передпокої та коридор, а на другому - десять кімнат. У парадних приміщеннях обох поверхів, традиційно орієнтованих вікнами на чоловий фасад, стіни оббито французькими шпалерами, підлоги були з дубового паркету, двері й віконні рами - також дубові, підвіконня - мармурові, а стеля прикрашена ліпними розетками.

На садибі стояло три флігелі, екіпажні сараї, стайні, дров'яники, комори й льодовні - усього два комплекти, з розрахунку на дві родини. Доглянутий садок займав площу 672 кв. саж. (0,31 га), де росло 110 фруктових дерев, близько 40 кущів, були фонтан, купальня й льох. Такий от маєточок посеред міста!

За купчою від 4 березня 1893 р. М. Волкова продала цю садибу дворянам Генріху Людвиговичу Ольшевському та його сестрі Леопарді-Леонії Людвигівні Ізбіцькій, з дому Ольшевських. Рідні брат і сестра Ольшевські мали сім'ї: Генріх був одружений з Марією Чеславівною, в них росло четверо дітей; Леонарда-Леонія мала чоловіка Станіслава Йосиповича Ізбіцького, а по його смерті вдруге одружилася з офіцером Іваном Аркадійовичем Голубовським - 1910 р. Коли 19 лютого 1914 р. помер Генріх Ольшевський, вдова і сестра продали в грудні 1915 р. садибу Марії Антонівні Ярошинській.

У роки Першої світової війни та з падінням самодержавства почався занепад і цієї садиби. Ще 17 травня 1917 р. вісім кімнат другого поверху зайняв 6-й гідротехнічний відділ Південно-Західного фронту. На першому поверсі мешкала Леонія Голубовська, хоч будинок був проданий, і цю обставину - "самовільно" - підкреслила домовласниця М. Ярошинська, як-то видно з документа, датованого 25 березня 1918 р.

У чотириквартирному флігелі навесні 1918 р. містилися: Товариство домашньої прислуги (з 1 серпня 1917 p.), Товариство католицьких жінок (відтоді ж) та ще два пожильці. Згодом весь особняк було націоналізовано. Від 11 вересня 1922 р. садиба перебувала в оренді житлоко-оперативу. За актом обстеження будинку від 22 вересня 1926 p., тут мешкало шість кустарів, один торговець, тринадцять робітників і службовців, шість безробітних та один інвалід.

У 1930-х pp. на місці старого садка було споруджено Залізничну лікарню № 1, яка діє й досі.

Після проведення великих реконструктивних робіт - розчистки фасаду, огородження у нових, менших межах садиби - старий особняк було передано 1987 р. під консульство, а з 1992 р. - Посольству Румунії. Тоді ж на вікнах обох поверхів з'явилися сталеві ґрати, що зіпсували вигляд цікавого ошатного особняка.