Історична довідка:
Приватна жіноча гімназія А.Т.Дучинской на вулиці Тимофеевской (м.Коцюбинского) в Києві. 1903 рік.
У 1903 р. В.Осьмак будує будинок відомої в Києві приватної жіночої гімназії А.Дучинской на
Тимофеевской (нині Коцюбинского,7). Тут респектабельний вид і благородна гідність фасаду з'єдналися з новітніми досягненнями в області будівництва учбових закладів:великі вікна, високі стелі, просторі класи і рекреаційні приміщення, гігієнічно здійснені умови для навчання.
Серед дореволюційних гімназій, що функціонували на території сучасної України, привертає увагу Київська
приватна жіноча гімназія О. Дучинської – перший приватний заклад такого типу не лише в Києві.
Новаторкою, котра взяла на себе сміливість заснувати першу в Російській імперії приватну жіночу гімназію є Віра Миколаївна Ващенко-Захарченко. Як досвідчений педагог, В. Ващенко-Захарченко добре знала, що успіх навчально-виховного процесу насамперед залежить від професійного рівня викладацького корпусу. Тонке відчуття людської психології дало змогу їй залучити до праці в гімназії кращі педагогічні сили.
На перших етапах функціонування навчального закладу тут викладали професори Київського університету св. Володимира протоієрей Н. Фаворов (Закон Божий), М. Ващенко-Захарченко, В. Єрмаков (математику, фізику та космографію), Ф. Гарнич-Гарницький (природознавство), О. Козлов, О. Романович-Славатинський (історію), професор Київської духовної академії В. Малінін (російську мову та словесність), доцент академії, доктор богослов’я С. Голубєв (Закон Божий), викладач Київської духовної семінарії, магістр богослов’я Г. Полєтаєв (педагогіку). Пізніше до них долучилися молоді педагоги, для яких практичний досвід, набутий під керівництвом В. Ващенко-Захарченко, став надійним фундаментом для подальшого професійного зростання. Так, викладач педагогіки А. Степович згодом очолив Колегію Павла Галагана, історики М. Любович, А. Ясинський та В. Піскорський були обрані професорами відповідно Варшавського і Юр’ївського університетів та Історико-філологічного інституту кн. Безбородька тощо.
Відкриття перших п’яти класів нового закладу освіти відбулося 14 вересня 1878 р. (VІ клас почав функціонувати з 1879 р., VІІ клас – з 1880 р., а VІІІ педагогічний клас – з 1881 р.). Гімназія разом з пансіоном містилася на розі Бібіковського бульвару (нині – бульвар Т. Шевченка) та вулиці Афанасівської (пізніше – Нестерівська, нині – вулиця Івана Франка). Обраний будинок певним чином був уже пристосований для здійснення навчального процесу, оскільки раніше в ньому знаходилася Київська чоловіча прогімназія.
Наступницею В. Ващенко-Захарченко як на посту начальниці закладу, так і його утримувача стала О. Дучинська, котра працювала в гімназії класною наглядачкою з 1889 р. Олександрі Тимофіївні довелося очолити педагогічний колектив у найтяжчий період його діяльності, коли багато батьків через невпевненість у майбутньому закладу перевели своїх дочок до інших шкіл. У результаті катастрофічного скорочення бюджету істотно зменшилася заробітна плата співробітників. Проте ніхто з викладацько-виховного персоналу не звільнився, і протягом двох років довір’я до гімназії було відновлене.
У зв’язку із стабілізацією в роботі навчального закладу та значним збільшення кількості учениць, невдовзі постало питання про будівництво нового приміщення. Бажаючи мати будинок, що відповідав би всім вимогам шкільної гігієни, замовники запросили до участі в його проектуванні відомого гігієніста, санітарного лікаря м. Києва, доктора медицини О. Корчака-Чепурковського. Восени 1902 р. гімназія святкувала новосілля на тодішній Тимофіївській вулиці (нині вулиця Михайла Коцюбинського), № 7.
О. Дучинська стала не лише адміністративною спадкоємницею В. Ващенко-Захарченко, а й охоронницею
заведених нею традицій та пріоритетів. Зокрема, вона також приділяла значну увагу поповненню фондів
наочних посібників та бібліотеки, витрати на які досягали 900-1200 крб. на рік [6: 15]. Що ж стосується складу
педагогічного колективу, то саме під керівництвом Олександри Тимофіївни у цьому закладі певний час
викладали два майбутніх міністри освіти – В. Науменко та П. Холодний.